Все почалося з апельсинів. Як шифрувальник посольства СРСР у Канаді здав мережу радянських шпигунів, чим спричинив холодну війну

Історичним моментом в історії Канади назвуть пізніше вчинок Гузенка. Однак, щоб він стався, — на це пішло дві доби. Бо радянський шифрувальник ніяк не міг дістатися до когось, хто б серйозно сприйняв його свідчення. Тому джерела дають різну послідовність його переходу.

Загалом усе відбувалося так. Гузенко вийшов із посольства 5 вересня і виніс шифрувальні книги та 109 секретних документів. Знаючи про розгалужену мережу агентів НКВС у Канаді, він довго обирав, куди саме звернутися. Пішов у поліцію. Там послали до редакції видання Ottava Journal. Журналісти порадили йти до міністерства юстиції. У відомстві вже нікого не було. Довелося ночувати у канадських сусідів.

Наступного дня: знову міністерство, очільник відомства Луї Сен-Лоран — зайнятий чи просто не знав, що робити з перебіжчиком, адже з СРСР прекрасні стосунки, бо ж союзники — не прийняв. В Ottava Journal радять іти до департаменту з натуралізації, де Гузенко подає заяву на канадське громадянство.

Хай там як, але 7 вересня про Гузенка взнає вже прем'єр-міністр Маккензі Кінг. Навіть поверховий аналіз його документів давав зрозуміти, що Москва активно шукає технічні секрети ядерної програми. Справжній шок! Адже СРСР установив дипломатичні стосунки з Канадою тільки 1942-го. А щойно закінчилася війна, виявилося, що Москва вже встигла розгорнути тут шпигунську мережу.

Подальші усні свідчення перебіжчика зайняли 900 сторінок. Далі з лютого по березень 1946-го було арештовано 39 канадців і 18 із них отримали різні терміни ув’язнення. У цю компанію потрапив і Фред Розенберг, єдиний член парламенту від компартії. Королівська слідча комісія суддів Келлока-Ташеро провела розслідування та підтвердила існування величезного шпигунського угруповання, спрямованого, зокрема, на отримання атомних секретів.

Коли існування мережі радянських агентів на території країн-союзниць стало очевидним, прозвучала знаменита промова Вінстона Черчилля у Фултоні, яку вважають оголошенням холодної війни. Саме тоді він уперше публічно використав словосполучення «залізна завіса», що розділяє Європу, і закликав до об'єднання вільного світу для протистояння радянській агресії, яка загрожувала миру.

А Гузенки два роки прожили в Camp X, надсекретному центрі підготовки шпигунів в Ошаві, де народилася їхня друга дитина. Загалом у подружжя на канадській землі буде восьмеро дітей.

Проте його втеча не пройшла безслідно. Як повідомляє американська історикиня Емі Найт, мати Гузенка загинула у в’язниці НКВС під слідством. Сам Гузенко завжди припускав, що його сестра Ірина, яка працювала архітектором, теж загинула через його втечу.

Батько, мати і сестра Світлани Гузенко отримали по пʼять років позбавлення волі.

Подружжя перебіжчиків згодом поселили у передмісті Торонто, надавши у власність двоповерховий особняк з охороною. Їм змінили особистості, і за легендою вони вдавали чехословацьких емігрантів.

Гузенко ходив в Оттаві над прірвою ще до свого переходу. У 1944-му його діяльністю зацікавився Михайло Мільштейн, який від ГРУ НКВС інспектував тоді радянські посольства. Неприпустимим роззявством назвав він те, що шифрувальник жив не у посольстві. Колеги у Москві пояснювали: мовляв, іще не встигли побудувати належне представництво під час війни.

Виявилося, що Гузенко ще й мав доступ до сейфа полковника Мотінова, заступника Заботіна. А там лежали досьє, у яких містилися імена, адреси, місця роботи й інші дані на чинних агентів і на осіб, яких совєти збиралися зробити своїми інформаторами.

Мільштейн у Москві наполіг на негайному відкликанні Гузенка з Оттави.

— Ти уявляєш, що кажеш? — вигукнув на його резолюцію тодішній начальник військової розвідки Іллічов. — Хіба можна так безпідставно підозрювати будь-кого. Якщо ґрунтуватися лише на підозрах, то тоді нам усіх треба буде відкликати з-за кордону.

«Облаяв мене Іллічов, проте наступного дня все-таки наказав скласти телеграму про відкликання Гузенка з Канади. Та коли я побачив її текст, схопився за голову. Її ж розшифровуватиме саме Гузенко!» — згадував Мільштейн. Потім був він упевнений, що саме це змусило шифрувальника до переходу.

Пізніше в інтерв'ю канадському телебаченню перебіжчик сказав, що тільки в Оттаві усвідомив: шифрувальників посольств по поверненню до Москви часто знищували. Вони володіли секретною інформацією, і було вкрай важко прослідкувати, як нею далі скористаються.

«Ніколи не бачив, щоб шифрувальники поверталися, — розповідав Гузенко. — Деяких, можливо, убили одразу, а інших відправили до жахливого ГУЛАГу».