Трамп змінив позицію щодо України на 180 градусів. Але чи варто вірити його обіцянкам, — американський військовий історик

На зміну ворожості прийшла явна симпатія. Ще трохи більше ніж рік тому Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс під час сумнозвісної зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті влаштували йому справжній «рознос». Після цього США тимчасово призупинили військову допомогу Києву.

Минулого тижня в Анкарі все мало зовсім інакший вигляд. Зустріч Трампа й Зеленського відбулася в дружній атмосфері, а президент США буквально розсипався в похвалах на адресу українського лідера. «Він виконав чудову роботу… Він виявився дуже ефективним», — заявив Трамп журналістам. Ба більше, він повідомив, що готовий задовольнити давнє прохання Києва й дозволити Україні виробляти ракети-перехоплювачі для комплексів Patriot за американською ліцензією.

Київ не може дозволити собі чекати кілька років.

Такі різкі зміни в риториці можна лише вітати. Трамп цілком слушно каже, що іранський режим є жорстоким, а Зеленський — видатним лідером. Однак зрозуміти, наскільки серйозними є ці зміни, украй складно. Уже завтра Трамп цілком може повернутися до своїх попередніх поглядів. Можливо, він вважає корисним тримати світових лідерів у постійній напрузі. Проте така непередбачуваність лише підриває міжнародну стабільність, ускладнює стримування противників США і послаблює довіру союзників.

Учинки Трампа на вигляд є значно важливішими за слова. Однак і у випадку з Іраном, і у випадку з Україною політика американського президента й надалі видається суперечливою. Це лише підтверджує, що, попри створюваний ним образ рішучого лідера, йому самому часто важко визначитися з остаточним курсом.

Трамп стверджує, що переговори з Іраном тривають, хоча сам же оголосив про завершення перемир’я. Водночас він досі не відновив морську блокаду постачання іранської нафти. Очевидно, що напередодні проміжних виборів 2026 року він зовсім не зацікавлений у відновленні повномасштабної війни з Іраном.

Якщо конфлікт вийде з-під контролю, економічні наслідки можуть виявитися вкрай тяжкими, особливо з огляду на те, що стратегічні запаси нафти США зараз перебувають на найнижчому рівні з 1983 року. Іранський режим, безумовно, не прагне нових бомбардувань, проте готовий піти на такий ризик, аби зберегти контроль над Ормузькою протокою — інструментом, здатним перетворитися на зброю масового економічного ураження.

Найімовірніший сценарій — це затяжний конфлікт низької інтенсивності, у якому періоди переговорів чергуватимуться з новими спалахами бойових дій, так і не наблизивши Трампа до заявленої мети — ліквідації іранської ядерної програми. Іншими словами, президент, який обіцяв: «Я не збираюся починати війни, я збираюся їх завершувати», — цілком може виявитися людиною, яка втягнула США в іще одну «вічну війну».

Продовження конфлікту з Іраном має і вкрай неприємні наслідки для України. Це означає, що США та їхні союзники на Близькому Сході й надалі витрачатимуть обмежені запаси ракет, зокрема тих, що критично необхідні для систем протиповітряної оборони.

Обіцянку Трампа надати Україні ліцензію на виробництво власних ракет-перехоплювачів для Patriot, безумовно, можна лише вітати. Однак вона не допоможе вже сьогодні захистити українські міста, які щодня зазнають російських ракетних ударів.

Німеччина отримала американську ліцензію на виробництво Patriot іще 2022 року, але перші ракети зійдуть із конвеєра лише у 2027-му. Київ не може дозволити собі чекати кілька років, доки буде розпочато випуск Patriot — або їхнього дешевшого вітчизняного аналога, відомого як Freya.

Якщо Трамп справді має намір допомогти Україні, йому доведеться вдатися до рішучіших кроків: виділити Києву частину ракет із і без того вичерпаних американських запасів Patriot і переконати союзників зробити те саме. Крім того, він міг би нарешті задовольнити ще одне давнє прохання України — передати їй крилаті ракети Tomahawk.

Українські безпілотники вже досягли помітних успіхів, завдаючи ударів по російських нафтопереробних заводах і нафтових танкерах. Це спровокувало паливну кризу, що торкнулася орієнтовно 50 мільйонів росіян, і суттєво скоротило доходи, за рахунок яких Кремль фінансує свою військову машину.

Однак бойові частини безпілотників значно поступаються потужністю крилатим ракетам, тому вони не здатні завдавати настільки серйозних руйнувань, особливо добре укріпленим об'єктам. Кампанія українських «глибинних ударів» могла б стати значно ефективнішою — і суттєво ускладнити російське виробництво ракет, — якби Київ отримав більше далекобійних ракет на додачу до власних крилатих ракет Flamingo. Саме тому Україні необхідні Tomahawk: адже найкращий захист — це потужний наступ.

Щодо Ірану, то тут у Вашингтона практично немає вдалих варіантів. Занадто великий ризик ударів у відповідь по судноплавству в Ормузькій протоці й об'єктах нафтової інфраструктури в районі Перської затоки.

Щодо союзниці Ірану — Росії, то тут Вашингтон має цілком реальні важелі тиску. Потрібно лише збільшити постачання Україні систем Patriot і ракет Tomahawk, запровадити вторинні санкції проти іноземних компаній, що купують російську нафту, а також підтримати передачу Києву 300 мільярдів доларів заморожених російських активів. Такі заходи неминуче змусили б Володимира Путіна серйозно замислитися і, можливо, підштовхнули б його до миру.

Тепер Трампу важливо довести, що його заяви підкріплені реальними діями. В іншому разі довіра до Сполучених Штатів, яка і так опинилася на рекордно низькому рівні, продовжуватиме стрімко знижуватися.

Переклад NV

Повну версію тексту читайте на The Washington Post