«Це передбачає стипендію 800 євро». Президентка КАІ Семенова про перспективні спеціальності і те, як її виш готує кадри для УЗ і Fire Point

— Торік найбільшим попитом в Авіаційному користувалися кібербезпека, авіатранспорт, менеджмент, інженерія програмного забезпечення та комп’ютерні науки. Який ваш прогноз на цей рік?

— Протягом останнього року ми намагалися по-максимуму популяризувати інженерні спеціальності, тому очікуємо, що інтерес до них зростатиме. Також запускаємо спеціальні стипендії. Наприклад, окрема освітня програма з Fire Point [українська компанія-розробник оборонних технологій] передбачає стипендію 800 євро на місяць. Але це програма для найкращих — відбір буде дуже ретельним, з додатковими іспитами з фізики та математики.

Цьогоріч так само популярним буде IT, особливо це стосується кібербезпеки.

А на факультеті транспорту та логістики ми відкрили навчання на всі види транспорту. Раніше була лише авіація, але ми подивилися, як роблять наші європейські партнери, й зрозуміли, що логістика не може обмежуватися одним видом перевезень, не буває доставок тільки літаком. Тому тепер у нас є і авіаційний, і морський, і залізничний транспорт.

— І ці програми ви відкриваєте у партнерстві з різними компаніями?

— Саме так. Залізничний транспорт, наприклад, ми робимо з Укрзалізницею. Також у нас є програми з польськими університетами, тому залучатимемо й їхніх перевізників. Крім бакалаврату відкрили магістратуру — це лідерська програма для тих, хто прагне менеджерських посад в УЗ. Частину вступників делегує сама компанія — це ті перспективні співробітники, яких там хочуть рухати далі по кар'єрі.

Загалом ми проаналізували, які в нас є сильні напрямки, і посеред минулого [навчального] року запустили біотехнологію та біоінженерію. До нас приєдналися молоді дослідники з університету ім. Шевченка та академії наук, які не знайшли там для себе місця. Плюс у нас почалося класне партнерство з Національним антарктичним центром: їхня київська лабораторія тепер працює на базі нашого університету. Тому біотех і біоінженерія розвиваються дуже активно — таким чином ми сформували окремий факультет наук про здоров’я, приєднавши до нього й психологію, яка в нас традиційно сильна. Попит на це високий по всій державі, і він лише зростатиме.

Ми хочемо сфокусуватися навколо поствоєнної роботи з цивільними та з військовими. Цього року відкриваємо терапію та реабілітацію. Наш медичний центр, який раніше займався лише сертифікацією авіаційного персоналу, тепер розширює діяльність у напрямку загальної медицини та роботи з травмою.

— Кібербезпека залишається у вас однією з найпопулярніших дисциплін. І це не просто так — в КАІ найкраща інфраструктура. Чому зробили на це ставку?

— Так, у нас розташований національний кіберполігон. І ми навчаємо не лише своїх студентів, а й банківський сектор та інші компанії. Сьогодні майже в усіх є потреба мати власну кібербезпекову інфраструктуру.

Але цей напрям в КАІ завжди був сильним. Ми були першим університетом в Україні, який відкрив освітні програми з кібербезпеки. І наразі ми маємо потужну наукову команду, серед якої є вчені з числа найкращих у світі. Для нас наука загалом первісна. Коли йдеться просто про передачу знань студентам — це щось ближче до коледжу. А в університеті важливо мати знання, які тут же і продукуються. От по кібербезпеці в нас саме така історія.

— На які спеціальності держава сьогодні гарантує довгостроковий попит на фахівців?

— В Україні існує величезний кадровий голод в інженерній сфері. Особливо потрібні фахівці для оборонних компаній, які масштабують свої виробництва як у країні, так і за кордоном. Але це стосується й цивільних підприємств. Наприклад, ми спілкувалися з NIK, виробником лічильників та автоматизованих систем обліку енергоресурсів [один із найбільших гравців у Східній Європі у сфері енергоменеджменту та інжинірингу], — і їм також бракує інженерів.

Суперактуальні архітектура й будівництво, бо це про відбудову наших територій. Біотехнології теж мають великий потенціал, тому що Україна займає не останнє місце в світі за цим напрямком. У нас є кілька великих компаній, які є серйозними гравцями на міжнародному ринку біотехнологій, а також у країні є представництва іноземних фармкомпаній. Тобто ця індустрія буде все більше масштабуватися.

Далі — генна та клітинна інженерія. В Україні цей напрям активно розвивається, зокрема завдяки більш м’якому юридичному регулюванню. До речі, в КАІ викладає Ольга Маслова, одна з найкращих фахівчинь із клітинної інженерії, і ми цим дуже пишаємося.

Гарантований попит буде й на спеціальності, пов’язані з поствоєнною травмою: психологія, лікування ПТСР та інших станів. Так само фізичний аспект — реабілітація, протезування, відновлення після поранень.

Ну, і транспорт та логістика. Сьогодні потрібно вміти швидко перебудовувати маршрути. Це спричинено тим, що в світі є божевільні країни, але це актуально не лише для України — через різні конфлікти і війни логістичні маршрути перебудовують по всьому світу.

— Торік в колонці для NV ви розповідали, що між держзапитом і освітніми вподобаннями абітурієнтів існує суттєвий розрив: випускники шкіл все одно найчастіше обирають «традиційні» спеціальності замість затребуваних. Що має зробити держава, аби інженерні та технічні напрями нарешті стали популярними?

— Держава має забезпечити базу. Важко говорити про мотивацію вчитися на інженерів, коли взимку в університеті немає опалення чи електрики. Психолога ще можна навчати онлайн, але інженера — ні. Тому очікування від держави — що на це будуть кинуті максимальні зусилля.

Або інша історія — зарплати викладачів. Цього року їх підвищили на 20%, ще на 30% буде підвищення з березня. Але це стосується всіх однаково, незалежно від того, чи ефективно ця людина працює або ні, затребувана її спеціальність або ні. Ми всіх урівнюємо — людина, яка викладає інженерію або електроніку, отримує так само, як і ті, хто викладає маркетинг. Але на ринку інженер коштує значно дорожче. Тобто ризик, що в мене з університету переманять викладача електроніки, дуже високий. Ми постійно змагаємося з компаніями, зокрема з нашими партнерами, за людей.

Тому я за те, щоб університети самостійно визначали систему заробітної плати замість цієї «уравніловки», яка має дуже негативні наслідки. Я би вкладала більше саме в тих, від кого залежить майбутнє інженерії та оборонної сфери країни.

— Чи відповідає сучасна система підготовки кадрів в Україні реальним потребам ринку праці?

— Не відповідає. В Україні є проблеми з якістю вищої освіти. Через велику кількість університетів держава не в змозі це контролювали. До того ж система освіти досить інертна. Тобто від моменту, коли університет зменшився, втратив вступників і викладачів, до моменту, коли МОН зрештою забирає у нього ліцензію, може пройти двадцять років.

При цьому запит на фіктивну освіту залишається високим. Наприклад, родина виїхала до Німеччини, і дитина вступила там до навчального закладу. Але мама каже: «А якщо тебе відрахуютьу? Давай ми паралельно вступимо ще й в Україні, щоб можна було нічого не робити, а в кінці просто забрати диплом». Таких ситуацій не можна допускати, бо це повне знецінення української вищої освіти.

Я сповна відчула цю проблему, коли три роки тому ми починали реформувати університет. Тоді до Авіаційного ставилися якраз як до «шараги», де можна пересидіти й отримати диплом. І з цим дуже важко боротися. Ми вже третій рік витягуємо КАІ з цієї репутації — відраховуємо двієчників, звільнили викладачів, які фактично не працювали, залучили купу наукових грантів, міжнародних партнерів. І все одно час від часу чуємо, що ми «шарага». А тепер уявіть, що така репутація буде в усієї країни. На жаль, МОН дуже повільне у рішеннях щодо реорганізації університетів.

— Цьогоріч перші сто абітурієнтів пройшли у вас нульовий курс. Розкажіть про цей досвід.

— Трохи пізно його запустили [нульовий курс стартував в лютому 2026 року], бо більшість абітурієнтів визначилися до того часу з підготовчими курсами чи репетиторами. Тому на наступний курс ми набираємо вже зараз.

Основною цільовою аудиторією нульового курсу були переселенці та випускники з тимчасово окупованих територій. Для них це можливість адаптуватися до середовища, української системи освіти, української мови, а потім спокійно йти на перший курс. Таких дітей не так багато — з цієї сотні у нас було менше десяти. Вони спеціально виїхали з окупованих територій, щоб пройти курс.

Але й для інших абітурієнтів це корисно, бо ти знайомишся з університетом ще до вступу, і на перший курс приходиш із відчуттям, шо вже рік тут провчився. Це дає певну перевагу порівняно з одногрупниками. Плюс за результатами курсу можна отримати до 15 додаткових балів на вступ.

— На нульовому курсі було до десяти студентів з окупованих територій. А скільки таких дітей навчається у КАІ загалом?

— Близько 150. Найбільше — з новоокупованих територій Херсонщини та Запоріжжя. З Криму, Донецька та Луганська дуже мало, на жаль. Тут головне — прийняти рішення виїхати на підконтрольну Україні територію. Як тільки ти це вирішив, українська система дуже сильно цьому сприятиме, і тебе точно витягнуть звідти.

— Наскільки українські випускники конкурентні на світовому ринку праці?

— Ну, бачите, Польща дуже ображається на нас за те, що ми розумні [сміється]. ВВП, яке українці продукують в Польщі, сьогодні перевищує обсяги допомоги — і соціальної, і військової — яку поляки надали Україні.

Але що точно треба мати, щоб бути конкурентними на ринку праці в світі, це англійську мову. Тому ми в КАІ суттєво збільшили кількість годин англійської для всіх спеціальностей і додали другу мову на вибір. Це точно перевага, якщо ви хочете працювати десь поза межами України.

Я нормально до цього ставлюсь. Якщо наші студенти очолюватимуть R&D-підрозділи в Boing, Airbus чи японській FANUC [виробник систем числового програмного керування, роботів та автоматизованих верстатів], буде дуже круто. Це амбасадори нашого університету і країни загалом.

Єдине, що ми не підтримуємо, — коли люди масово тікають з України незрозуміло куди та навіщо. Сьогодні ризик потрапити в ДТП десь у Польщі вищий, ніж ризик потрапити під ракету в Києві, а тим більше у Львові чи Ужгороді.

Одна справа, коли ти думаєш про кар'єру й вступаєш до Сорбонни чи навіть Варшавської політехніки — окей, це зрозуміло, бо ми поки що не можемо в чомусь конкурувати з ними. Але навіщо йти в слабкий польський, чеський чи румунський університет? В Україні тобі насправді буде значно легше вибудовувати кар'єру. Тим більше, що вже підвищили вік виїзду для хлопців. Тому я не розумію, навіщо хапати дітей в 10 класі та тягнути їх кудись «в Європу». Вони можуть спокійно відучитися тут чотири роки на бакалавраті й самі прийняти рішення що далі.

— Ви нещодавно їздили за кордон — у Німеччину та Литву — й набирали першокурсників на освітні програми КАІ. Це спосіб повернути молодь до України чи ви переслідуєте інші ціли?

— Поки що ми хочемо принаймні зберегти їх в українській спільноті. Я можу, звісно, не погоджуватися чи обурюватися, але так чи інакше є родини, які вивозять дітей шкільного віку за кордон. Часто вони там все одно навчаються в українських школах, отримують українські атестати — для цього створені можливості.

Тому для нас це спосіб залишити молодь в українській системі освіти. Вони можуть навчатися в гарному українському технічному університеті, перебуваючи при цьому в іншій країні. А далі — якщо це, наприклад, Мюнхен — то там є класна можливість й працювати в українських компаніях, адже багато наших оборонних підприємств відкрили спільні з німцями виробництва.