Amigos у пікселі. Як Україна залучає латиноамериканців на війну, чому вони їдуть, скільки отримують і чи важливі на полі бою

Нині у ЗСУ тисячі вихідців з Латинської Америки — колумбійці, бразильці, чилійці, — які за останній рік стали найбільшою «зовнішньою» групою у лавах Сил оборони України.

За словами Костянтина Мілевського, в.о. начальника відділу координації з питань проходження військової служби іноземцями в ЗСУ, в українській армії служать громадяни 72 країн, близько 40% з яких — представники Південної Америки. Вони воюють у складі декількох підрозділів ЗСУ та Нацгвардії.

Останнім часом темпи залучення іноземців до лав Сил оборони суттєво зросли: якщо на початку повномасштабного вторгнення, як пояснив Мілевський, до лав української армії долучалося 100−150 легіонерів на місяць, то нині - близько 600 осіб.

У вітчизняному Міноборони наголосили: попри зростання кількості іноземців, ті залишаються «виключно додатковою складовою сил оборони, але ні в якому разі не основною». Вони мають статус діючих військовослужбовців ЗСУ з відповідним правовим і соціальним захистом, повідомив NV Михайло Баннов, начальник Відділу координації та спрямування діяльності центрів рекрутингу МО.

Загалом до підрозділів Сухопутних військ долучилися вже понад 8 тис. іноземних добровольців. Земляків Ліскано серед них — від тисячі до двох. А за весь час великої війни через ЗСУ могли пройти близько 7 тис. колумбійців.

«70% моєї піхоти були колумбійці, — розповів NV полковник Руслан Мирошниченко з позивним Санта, який командував Другим інтернаціональним легіоном оборони України. — І ми 13 місяців тримали півтора кілометра фронту в Серебрянському лісі».

Згаданий ним ліс на півночі Луганщини — це одна з найскладніших ділянок східного фронту.

Бразилець Юрі Феліпе, який зараз служить у Третій штурмовій бригаді, воював в інших містах, — наприклад, разом з бійцями ГУР висаджувався на острові Зміїний. До української воєнної розвідки іноземець потрапив після того, як у квітні 2023 року власним коштом оплатив поїздку до України, — бо від грудня 2022-го слідкував за новинами і вирішив допомогти українцям, проти яких вчиняли звірства росіяни.

Спочатку Феліпе воював з ГУР, далі перейшов до батальйону Азов, а в березні 2025-го вступив до Третьої штурмової. «Наразі я виконую місії з утримання позицій, а також є сержантом, відповідальним за іноземців та бразильців у своїй роті», — розповів він NV.

«Головний висновок, який я зробив з цієї війни, полягає в тому, що український народ — дуже сильний народ», — додав бразилець, що вже майже три роки свого життя віддав Україні.

Шлях до України

Латиноамериканці потрапляють до української армії кількома шляхами. Офіційний канал — це Центр рекрутингу іноземних громадян при Міністерстві оборони та Легіон оборони України.

Туди іноземці з Південної Америки подають онлайн-заявки, проходять інтерв'ю та перевірки, — і якщо все вдало, то підписують контракти. Типовий маршрут для таких добровольців пролягає через Польщу: вони за власний рахунок прилітають до Варшави, звідки наземним транспортом перетинають кордон з Україною. Йдеться про чималу суму — близько 1,1 тис. євро.

Ігор Захаренко, директор турфірми «Феєрія Мандрів» і воєнний журналіст, який свого часу допомагав координувати прибуття іноземців до ЗСУ, пригадує: «Люди [латиноамериканські добровольці] збирали гроші на квитки по $10−15 у друзів і знайомих, щоб доїхати сюди. А потім, отримавши першу-другу зарплату, віддавали борги».

Проте значна частина латиноамериканців дізнається про можливість служби в Україні не через офіційні канали, а завдяки WhatsApp-групам колишніх військових або від друзів і знайомих, які вже воюють.

Зокрема, іспаномовні добровольці часто дивляться TikTok, де їхні співвітчизники розповідають про службу в Україні.

Іноді українські бригади настільки потребують поповнення, що самі шукають спонсорів для оплати авіаквитків добровольцям з Латинської Америки. Журналіст, а тепер вже військовий Юрій Бутусов у 2025-му зібрав кошти і допоміг привезти 50 бійців з Латинської Америки для 47-ї мехбригади «Магура».

Іноземці служать в українській армії на тих самих умовах, що й громадяни України. Вони підписують контракт на три роки, але мають право розірвати його через шість місяців.

Їхня зарплатня складається з кількох частин: базова — близько 20 тис. грн. на місяць; за знаходження в операційній зоні - ще 30 тис.; за безпосередню участь у бойових діях — з розрахунку 100 тис. на місяць, тобто понад 3 тис. за день.

«Якщо боєць цього місяця п’ять днів брав участь у бойових діях, він отримує за п’ять днів, плюс базова, плюс за знаходження в оперативній зоні», — пояснює полковник.

Таким чином, латиноамериканський боєць на передовій може отримувати $2−2,5 тис. на місяць — у п’ять-сім разів більше, ніж заробляв би вдома.

Крім того, іноземці отримують безкоштовне лікування та реабілітацію після поранення. А в разі загибелі Україна виплачує родині 15 млн. грн — так само, як і за громадянина України.

«Невимогливі трудяги»

Наприкінці 2025 року підрозділи 13-ї бригади Нацгвардії «Хартія» звільняли Куп’янськ. Серед штурмовиків, які будинок за будинком зачищали це місто на сході Харківщини, більшість складали вихідці з Південної Америки.

«Переважна більшість бійців нашого підрозділу — іспаномовні та португаломовні бійці з Латинської Америки», — розповів NV український офіцер із позивним Табак, начальник штабу батальйону оперативного призначення «Хартії».

Іноземці, за його словами, проявляють себе особливо ефективно в штурмових і наступальних операціях. «Мене вражає їхня сміливість, рішучість, вмотивованість йти в бій та знищувати ворога», — запевняє офіцер.

Колишній командир Другого легіону Мирошниченко, який півтора року працював з латиноамериканською піхотою, високо оцінює її якості. «Це невимогливі трудяги, якщо командир продемонструє турботу: забезпечить місцем для відпочинку, їжею, одягом, зброєю, обладнанням, чітко пояснить задачу і не кине напризволяще», — вважає полковник. І додає, що з такими бійцями важливо бути чесними щодо умов служби.

«Вони терплячі, витривалі, — продовжує Мирошниченко. — Всі сніг побачили вперше в житті в Україні, морози — вперше в житті. Але я від них ніколи не чув скарг».

Значна ціна поїздки — ледь не єдине, на що готовий скаржитись бразилець Феліпе. «У мене є дружина та 10-річний син у Бразилії, яких я не бачив з моменту приїзду до України, — розповів він. — Наразі я намагаюся привезти їх до себе хоча б на 15 днів, але вартість цього для мене дуже висока».

Успішне керування латиноамериканцями, за словами Мирошниченка, не можливе без чесності щодо умов служби. «Вони [у легіоні] знали, коли, за що і що отримують у плані фінансового забезпечення. Базова платня, виплати за знаходження в операційній зоні, за участь у бойових діях — все прозоро, — пояснює полковник. — Якщо ти їм сказав: хлопці, я буду платити стільки — все, без питань».

«Бразильці часто показують себе більш хоробрими, — запевняє капітан Олександр Шагурі, заступник начальника рекрутингу Третього армійського корпусу. — Колумбійці дуже добре вміють будувати укріплення — це одна з речей, яким добре навчають у їхній армії».

Проте капітан одразу застерігає від узагальнень: «Все дуже залежить від підходу. Є діаметрально протилежні кейси, так само як і з українцями в різних підрозділах: є підрозділи, які тримають фронт два роки, а є ті, що відступають».

За словами Мирошниченка, лише в боях за Часів Яр за один тиждень жовтня в кількох підрозділах під час штурмових операцій було втрачено десятки колумбійців.

За оцінками військових, з якими спілкувалося NV, за час великої війни в Україні загинуло кілька сотень громадян Колумбії. Значна частина — у 2025 році, коли латиноамериканці стали основою штурмової піхоти в декількох підрозділах.

Від ідеалістів до практиків

Перша хвиля іноземних добровольців прийшла до України в лютому-березні 2022 року, одразу після повномасштабного вторгнення. Це були переважно громадяни західних країн — американці, британці, канадці, скандинави.

«Здебільшого це були ідеалісти, авантюристи — точно не найманці, — розповідає Мирошниченко. — Вони не питали, скільки будуть отримувати. Вони питали: де зброя? Де ворог?»

Тоді ж почали формуватися Інтернаціональні легіони — чотири батальйони у складі Сухопутних військ. На піку інтересу до них надійшло близько 50 тис. заявок від бажаючих воювати за Україну.

Латиноамериканці почали з’являтися наприкінці весни і влітку 2022-го. Перші колумбійці прийшли до батальйону «Київська Русь». Але домінувати серед інших іноземців вони стали з весни-літа 2024-го.

Сталось це, за спостереженнями Мирошниченка, через те, що західні військові професіонали дуже вимогливі: вони очікують від командира адекватності та відповідної управлінської культури. Ці профі хотіли бачити план операції, розуміти, хто їх підтримує, як буде організована евакуація в разі поранення, а коли цього не було, то вони розчаровувались і залишали підрозділи.

Латиноамериканці виявилися менш вимогливими до умов, але не менш ефективними в бою. При цьому вони мають власну військову школу: наприклад, колумбійську армію десятиліттями тренували американські інструктори в рамках боротьби з наркокартелями та повстанськими групами.

За даними Associated Press, щороку близько 10 тис. колумбійських військових виходять на пенсію. Це величезний резерв досвідчених бійців, для яких служба в Україні - привабливий варіант.

Тим більше, що середня зарплата некваліфікованого робітника в Колумбії - близько $370 на місяць, солдат національної армії отримує приблизно стільки ж. В Україні ж на бойових можна заробити в вісім-десять разів більше.

Шагурі так розділяє іноземних легіонерів: з багатих країн вони ідуть більше через ідейні мотиви, а з бідних — через матеріальні. Наприклад, аргентинці потрапляють у ЗСУ по першій категорії, колумбійці - переважно по другій.

Проте лише гроші не здатні втримати іноземців на війні. «Якщо тільки економічна мотивація, то люди зазвичай не витримують навіть базової підготовки, — пояснює Мирошниченко. — Вони розуміють, що є справжній ризик, що це фізично дуже важко, і йдуть».

Для латиноамериканців, на відміну від українців, дуже важливі ще й формальні статуси — звання і посади.

«Українець не буде сильно хвилюватися, молодший він сержант чи старший солдат, — уточнює Шагурі. — А от іноземця це зачіпає: він прослужив півтора року, а досі солдат. Якщо в нього є сержант — вони його поважають дуже сильно, бо вважають: людина заслужила це звання».

Також для латиноамериканців важливо те, аби до них ставились з повагою. Тому у стані вибору — служити в України або ж в РФ — вони переважно віддають перевагу першій країні: бо для росіян іноземці - це виключно гарматне м’ясо, хоча вони й готові платити більше.

Виклики інтеграції

Найбільша проблема в роботі з південноамериканцями — мова: більшість колумбійців не знають навіть англійської, а українських офіцерів, які володіють іспанською, — одиниці.

«На жаль, дуже мало в Україні офіцерів і молодшого командного складу, які володіють іспанською чи португальською, — констатує Шагурі. — І швидко вирішити цю проблему, просто запровадивши кафедри перекладу при військових вузах, не вийде. За два-три роки там не навчишся достатньо, щоб командувати особовим складом».

У Другому інтернаціональному легіоні управління боєм відбувалося трьома мовами — українською, англійською, іспанською. «На командному пункті комбат дає команду, перекладач має її миттєво передати на позиції - чітко, швидко, без зміни змісту», — розповідає Мирошниченко.

Проте проблему можна мінімізувати якісною підготовкою. «Якщо боєць розуміє свою задачу на позиції, якщо його нормально підготувати — там багато говорити не треба, — додає полковник. — Даємо максимальну інформацію: бойова задача, район виконання, хто зліва, хто справа, як відбувається евакуація. Показуємо на карті».

Адаптація до специфіки сучасної війни — ще один виклик. «Колумбійці мають досвід служби вдома, але для них новими є масове застосування дронів, авіабомб і високої інтенсивності технологічної війни», — відзначили дослідники аналітичного центру CEPA.

Невичерпаний ресурс

Наприкінці 2025 року всі чотири Інтернаціональні легіони у складі Сухопутних військ були розформовані. Рішення ухвалив головнокомандувач у рамках формування штурмових військ — легіони були укомплектовані лише на 25−40% і стали «донорами» для нових структур.

Але потреба в іноземних бійцях нікуди не зникла — навпаки, вона зростає. Проте, на думку офіцерів, з якими спілкувався NV, аби залучати легіонерів, потрібно дещо змінити в українському війську.

Для початку — визнати офіцерські звання та військову освіту іноземців. «Якби на початку повномасштабного вторгнення визнали офіцерські звання британців, американців, австралійців — це би спростило дуже багато питань», — вважає Мирошниченко.

Законодавчо в Україні можливість призначення іноземців на офіцерські посади вже передбачена, але процедурно не впроваджена.

Те саме стосується сержантського складу. «Якщо він уже сержант американської армії - навіщо йому їхати до української сержантської школи? — дивується Мирошниченко. — Потрібно створити структури при навчальних центрах, які би вивчали документи іноземців і визнавали їхній фах, військове звання та створювали умови для ознайомлення їх з реаліями цієї війни».

Також ЗСУ потрібні власні рекрутингові центри за кордоном. «Я пропонував створити в Польщі точку з відрядженими офіцерами, які володіють англійською, сержантами, і щоб до них були приєднані іноземні легіонери з бойовим досвідом — поляк, хтось з Балтії, хтось з англосаксів, іспаномовний, — розповідає Мирошниченко. — Це б демонструвало серйозність України. На жаль, розвитку ця ідея не отримала».

Варто подолати бюрократію з громадянством і документами. І не лише тому, що отримання українського паспорт після приєднання країни до ЄС може стати важливим стимулом для латиноамериканських солдатів служити в ЗСУ.

«На законодавчому рівні спростили отримання посвідки на постійне проживання для іноземних військових, — уточнює Шагурі. — Але на практиці це просто не працює. У мене є друзі, які воюють чотири роки і витрачають десятки тисяч гривень на адвокатів, щоб пробитися через бюрократію і стати громадянами України».

Не менш важливо протидіяти російській пропаганді в країнах, звідки можна вербувати легіонерів. Шагурі пояснює, що Москва вкладає значні кошти в дискредитацію служби в ЗСУ та звинувачує українців у тому, що робить сама: у м’ясних штурмах, расизмі.

Тут найкраща лінія протидії, на думку Шагурі - казати правду. Коли самі бійці розповідають: от я приїхав, стільки місяців готувався, так виглядає мій побут, моя бойова робота, я отримав нагороду, я отримав зарплату. «Якщо просто показувати правду — це кратно підвищить кількість бажаючих приєднатися», — запевняє офіцер.

Попри всі проблеми, латиноамериканці продовжують їхати до України. Щомісяця — сотні людей. І є ресурс для подвоєння цього потоку.

За словами офіцера з позивним Табак з «Хартії», охочих служити в українському війську зараз дуже багато. Командування робить максимум, щоб якнайшвидше залучити тих, хто хоче допомагати знищувати ворога.

«Моя думка про Україну така: це дуже хороша країна з дуже добрими людьми, — каже колумбієць Ліскано. — Мені подобається ця країна, бо я багато чого тут навчився. Україна заслуговує на свободу».