Історія з NV. Як витрачав кошти і досягав мети Євген Чикаленко, завдяки якому співвітчизники вперше відчули себе українцями

Однак попри все 1 січня 1906 року газета вийшла. «Публіка охоче купувала її, — згадував меценат. — Та в редакцію завітала поліція і конфіскувала кілька сотень примірників, а решту співробітники встигли сховати. У цензурному комітеті пояснили, що газету не закрили, але можуть закрити, якщо вона буде так гостро писати».

Другий і третій номери вийшли більш поміркованими. А для цензури редакція стала дійною коровою. За словами Чикаленка, «мусили щомісяця платити хабаря цензорові Сидорову та секретареві Опатовському, як і російські газети платили». Першому принаймні таємно давали 50 рублів щомісяця, а на Різдво і на Великдень — по 100 рублів.

Річний бюджет газети Чикаленко визначив у 50 тис. руб­лів. Планувалося продавати її по копійці за число і брати по чотири рублі на рік з передплатників. Таких, передбачалося, набереться зо 5 тис. Бракувало ще 30 тис. рублів.

Звернулися до Івана Симиренка — як один із чільних цукроварників, той був багатшим за Чикаленка. «Якби передплатників було 100 тис. — не шкода й доплатити, а як їх 5 тис. — і давати не хочеться!» — відповів колега-меценат. Грошей таки дав, але менше, ніж міг.

А от сам Чикаленко вважав: навіть якщо передплатників буде душ 200, газету все одно треба випускати.

Невдовзі після виходу газети її довелося перереєстровувати. Тому передувала розмова Чикаленка із заступником губернатора генералом Шмітом.

— У вас там революційний притон. Там арештовано революціонерів із прокламаціями.

— У редакцію заходить маса народу, і редакція не може за них відповідати.

— Чому ж до мене не приносять? — каже, усміхаючись, Шміт. — Усі давно кажуть, що ви взяли протидержавний, дуже різкий, ворожий фронт.

— Це, ваше превосходительство, непорозуміння, основане на нерозумінні мови української…

— Що ви мені кажете, — відповідає Шміт ламаною українською мовою, — я сам полтавець і добре понімаю, в чім тут «заковика».

Генерал наполіг на зміні назви газети, і Громадська думка перетворилась на Раду, яка стала авторитетним джерелом інформації для соціально активних українців того часу. А коли газета переживала скрутні часи, щоб її утримувати, закоханий в аграрну справу Чикаленко продав 200 десятин своєї землі.

ЖИТТЄПИС

Євген Чикаленко народився у селі Перешори на Одещині 9 грудня 1861-го у заможній селянській родині, яка походила з козаків. Освіту здобув на природничому факультеті Харківського університету, після чого успадкував від батька чимало землі. Через науковий підхід до рільництва поля 30-річного Чикаленка ніби оминула катастрофічна посуха 1891-го, що дивувало досвідчених агрономів. На імперських господарчих виставках не раз отримував нагороди. Втім пильно стежив за українським політичним і культурним рухом, до якого активно долучився, купивши невеликий будинок в Києві, де щотижня збиралася тодішня мистецька еліта Наддніпрянщини. Чи не з’явився геній? — постійне запитання Чикаленка до друзів стало своєрідним мемом того часу.

Чикаленко став літературним хрещеним батьком Володимира Винниченка, чий талант привернув його естетичну і фінансову увагу. Встановив щорічну премію за кращий художній твір, надрукований у часописі Киевская старина. Коштом мецената вийшов Словник Бориса Грінченка, а у Львові побудовано Український дім для студентів з Наддніпрянщини. У скрутні фінансові часи газети Рада, продав на її утримання 200 десятин землі.

Топ-7 висловлювань Євгена Чикаленка

Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені

Відколи себе пам’ятаю, не животів, а кипів, горів. У всякім разі так цікавіше — прожить коротше, ніж животіти довше

Я доводив, що рух наш ніколи не вмре, а коли й іде пиняво, то через те, що в нас нема буржуазії своєї. Рух наш держиться майже виключно тільки поповичами, а матеріально підтримується двома-трьома капіталістами, що вийшли з низів.

Не пропадуть дурно отсих майже два роки самостійності [1917‑1919 роки, коли існували УНР та гетьманат], не пропаде марно ота кров, яку проливають тепер українці, не минеться безслідно оте обдирання народу московськими большевиками; свідомість національна серед українського народу за цих два роки зросла безмірно більше, ніж за останніх 200 років, і тепер уже ніякі заходи наших сусідів-ворогів не зможуть викреслити, витерти з життя нашого народу отої свідомості

Усі наші свідомі українці — письменники або хотять ними бути, як колись всі хотіли бути козаками

Така вже доля наша: налетів циклон, розвіяв нас, як листочки, по всьому світі, навіть повиривав дерева з корінням: зосталася на місці тільки гнучка лоза та бур’яни.

Наші помилки послужать школою і підуть на користь Україні, бо покажуть, як не треба будувати держави

Цей матеріал надрукований в журналі NV за вересень 2023 року.

Придбати номер можна за посиланням.