Білорусь для Лукашенка — пройдений етап. Що насправді потрібно диктатору

Візит Шойгу перед початком повномасштабної війни до Білорусі був дуже тривожним. Тоді вже відчувалося, що щось готується, робиться за спинами. Тоді вони говорили, що треба більше російських Іскандерів, літаків на території Білорусі. І тоді Лукашенко теж ніби просив Шойгу допомогти — «дайте нам більше зброї». І зараз знову ця риторика повторюється. Я думаю, що розмова стосувалася здебільшого розміщення ядерної зброї і будівництва складів для ядерної зброї насамперед.

Але також для Лукашенка важливо було продемонструвати свою лояльність. Йому здається, що Шойгу близький до Путіна. І, переконуючи Шойгу в своїй лояльності, він теж переконує Путіна, що варто інвестувати у Лукашенка. Хоча думаю, що Лукашенко серйозного політичного впливу, влади і контролю над Білоруссю вже не має.

«Захищати Білорусь, як свою територію». Ці слова Лукашенка треба розцінювати як політичний прагматизм, підлизування Росії: «Я тут єдиний ваш вірний союзник, Тіхановська хоче повести Білорусь на Захід, в Європу чи посилає добровольців воювати за Україну, а я тут захищаю російські цінності». Він таким чином показує свій унікальний статус, щоб, не дай Боже для нього, Путін не вирішив його замінити на когось іншого.

Також це, можливо, виправдовування перебування російських військ на білоруській території. Мовляв: «Російські війська, які прибувають, не тому, що Путін мені так сказав. Це не тому, що Путін мені наказав, а тому, що я попросив». Таким чином Лукашенко собі створює ореол, ілюзію суб'єктності.

Зараз в суспільстві міцний консенсус щодо неучасті Білорусі у війні

Лукашенко поступово готує військових до війни, але ця армія точно не здатна воювати (не готова і не хоче) проти України. Всі ці навчання, які відпрацьовують останній рік, здебільшого спрямовані на захист від зовнішньої атаки. Вся пропаганда повторює: «Ось-ось Польща, Литва, Україна нападуть на нашу нещасну Білорусь і тому ми проводимо навчання, тому ми просимо росіян приїхати і нам допомогти, тому що готується напад».

Але в самій армії досить пробілоруські настрої. Немає бажання воювати за Росію.

На початку війни був хаос і військо не дуже розуміло, що відбувається. Тоді введення білоруських військ було можливим. Зараз в суспільстві такий міцний консенсус щодо неучасті Білорусі у війні, що зараз навіть якщо буде наказ, то ніхто його не буде виконувати. Я зараз оптимістичніше дивлюся на всі ці справи.

Я бачу, як військові реагують на розміщення ядерної зброї. Вони всі в шоці. Це стало сюрпризом для більшості.

Зараз стало менше спільних навчань з росіянами. Білоруські війська проводять свої навчання, а російські мобілізовані в окремих казармах тримаються. І це теж добра ознака щодо неучасті. Але це не гарантує не повторення чергової атаки російськими військами з білоруської території. Така загроза буде постійно, допоки війська у нас на землі.

Речник диктатора Пєсков сказав, що Лукашенко відвідував кремлівську квартиру Путіна під час візиту до Москви. Я сам був дуже вражений цим. Показувалося, що лише ексклюзивні гості мають право потрапити в цю ексклюзивну квартиру. Думаю, що Путін хотів продемонструвати Лукашенку свою підтримку, щоб Лукашенко був вірний до кінця. А Лукашенко хотів продемонструвати своїм прихильникам, що Путін стоїть за ним. Вони просто скористалися цим як піар-кроком, піар-жестом.

Але загалом їхні відносини потребують детального аналізу психіатра, ймовірніше, ніж психотерапевта. Тому що вони, ми знаємо, ненавидять один одного, терпіти не можуть один одного вже багато років. Але зараз вони мають симбіотичні відносини. Вони живляться один одним, потрібні один одному, як ніколи раніше.

І зараз ці візити, наприклад, для них — частина цієї воєнної кампанії. Це наче альянс, вісь зла, Муссоліні і Гітлер. Можливо, Лукашенко претендує на роль Муссоліні. І вони в таку грають — приватні візити, коли треба порибалити, покупатися разом, а в робочий час — стріляти в українців. Вони вважають це нормальним.

Думаю, що Лукашенко мріє про це — дістати в Кремлі якусь квартирку і з неї керувати світом. Таким же маленьким наполеончикам потрібно бути в столиці. Лукашенко ментально вважає Радянський Союз своєю державою, а Москву — своєю столицею. Не Мінськ. Мінськ для нього — провінція, пройдений етап. Білорусів він уже пережив.

Звісно, що він би цього хотів. Але не думаю, що в Кремлі хотіли б цього вар’ята мати сусідом, тому його ніхто не пустить.

Лукашенку просто зараз немає куди їхати. Зараз у нього хто друзі? Зімбабве. Він поїхав до Зімбабве, дружина президента Зімбабве приїхала в Мінськ днями. Поїхав по регіональних російських чиновниках. В Арабські Емірати поїхав — гроші покласти. Гроші йому зараз потрібні, як повітря.

Але вони придумали з Путіним цікаву схему. Путін просто не буде просити Лукашенка повертати одні кредити. І це відразу знімає велике навантаження з білоруської економіки. До 2033 року Лукашенко може не повертати жодні кредити. Брати їх і не повертати. І це, можливо, також причина того, як Лукашенку вдалося втриматися під санкціями в 2022 році.

Повну версію інтерв'ю з Франаком Вячоркою слухайте на Радіо NV: