Я щойно повернувся з Києва, в якому очікують на затяжну війну і сподіваються отримати більше допомоги від Заходу.
Для науковця немає нічого кращого за сфокусоване зосереджене знайомство з реаліями того, що ви вивчаєте. Нещодавно я їздив до Києва у складі делегації військових, розвідувальних і дипломатичних експертів. Поїздка була організована аналітичним центром Globsec. Одне незабутнє враження, яке в мене залишилося, — це глибока рішучість українського народу битися у війні, яка, як майже всі зараз розуміють, буде тривалою.
На жодному рівні немає бажання врегулювати ситуацію або припинити вогонь. За словами дуже високопоставленого начальника розвідки: «Перемир'я принесе нам нову війну, можливо, у 2026 або 2027 році, після відновлення (військового) потенціалу Росії». Так само дуже мало хто вважає, що весняний наступ України буде вирішальним.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Передбачаючи, що війна буде тривалою і болісною, українське вище керівництво зосередило увагу на двох тісно пов’язаних елементах підтримання безпеки своєї країни в наступній (тривалій) фазі війни.
По-перше, це перспектива можливого членства в НАТО. З огляду на характер зроблених досі зобов’язань, питання, найімовірніше, полягатиме не в тому, чи приймуть, а в тому — коли. По-друге (і це тісно пов’язано з першим пунктом), — це те, як українці збираються підтримувати свою оборону — з членством у НАТО чи без нього — у середньостроковій і довгостроковій перспективі.
На саміті НАТО у Вільнюсі на початку липня Україна домагатиметься твердих гарантій можливого членства у вигляді дорожньої карти або чіткого процесу. Протистояння там сильне, але не переважне. Угорщину і, меншою мірою, Туреччину необхідно змусити зрозуміти, що сидіння на двох стільцях (у випадку Угорщини) з періодичним пересаджуванням на один із них — більше не варіант.
Україна потребує більшої допомоги зараз і потребуватиме її ще багато років
Можливо, незадовго до саміту доведеться передати меседжі про те, що сидіння на ворожому стільці (пряма підтримка ворога) несумісне з членством у НАТО.
Дорожня карта до членства в НАТО
Я б наголосив, що жоден український чиновник не проявляє наївності з приводу членства в НАТО. Вони прекрасно розуміють, що жодна країна ніколи не буде прийнята в НАТО, поки в ній вирує війна. Замість цього вони просять якусь форму дорожньої карти для майбутнього членства.
Варіант за замовчуванням, пропонований Україною, — це гарантії безпеки — можливо, навіть двосторонні, такі як ті, що Велика Британія і США пропонують Швеції та Фінляндії до їхнього повного членства в НАТО.
Очевидно, що, як і у випадку з членством у НАТО, не може бути й мови про те, щоб Велика Британія або будь-яка третя сторона, що перебуває поза конфліктом, взяла на себе зобов’язання захищати Україну під час нинішнього конфлікту. Положення набудуть чинності після закінчення війни, що дасть Україні деяку гарантію втручання після подальшої агресії. Україна трохи насторожено ставиться до гарантій безпеки після провалу Будапештського меморандуму 1994 року, який пропонував аналогічні гарантії з боку США, Великої Британії та Росії в обмін на відмову України від своєї ядерної зброї.
Є відчуття, що в керівництві України зростає розчарування з приводу нерозуміння західними лідерами екзистенціального характеру цієї війни як для України, так і для самої Європи.
На одній із зустрічей з нашою делегацією високопоставлений український міністр порушив загалом спокійний і формальний тон, сказавши: «Ми втомилися від того, що наші люди вмирають, поки західні політики вагаються».
Міністр був занадто дипломатичний, щоб сказати правду. Війна буде довгою. Україна потребує більшої допомоги зараз і потребуватиме її ще багато років. Тверді рішення мають ухвалюватися дуже швидко, якщо Україна не хоче зануритися в сутінки «замороженого конфлікту» без реального способу покласти йому край.
Військова допомога
Це підводить нас до другого аспекту гарантування безпеки України — збереження і збільшення поставок військової техніки в довгостроковій перспективі. Як нам регулярно і з деяким ентузіазмом нагадує міжнародна преса, скоро почнеться «весняний наступ». Найімовірніше, ця кампанія складатиметься з кількох послідовних і одночасних операцій протягом кількох місяців.
Не може бути й мови про те, щоб майбутня кампанія принесла вирішальну перемогу для України. Генерал сер Річард Ширрефф, колишній заступник командувача сил НАТО в Європі, був членом делегації Globsec у Києві. Він сказав нам, що ці операції «скоріше нагадують кампанію союзників в Італії під час Другої світової війни», ніж масштабну українську кампанію минулого року, завдяки якій було відвойовано Харківську область. Хвиля операцій проти низки німецьких оборонних рубежів тривала два роки, внаслідок чого було звільнено італійський півострів. Це своєрідна часова шкала, на яку ми маємо орієнтуватися і до якої слід готуватися.
Підтримка таких зусиль в Україні протягом наступних кількох років потребуватиме різкої зміни рівня підтримки, що надається Заходом (зокрема, США), яка затьмарює те, що вже було надано. Немає жодних сумнівів у тому, що західна військова допомога, ймовірно, змінила ситуацію для України і зіграла роль у тому, що вона весь цей час утримувала оборону, а не зазнала поразки.
Незважаючи на масштаби західної допомоги, наданої досі, вона мала уривчастий і разовий характер. Розмір пожертвувань оголошували після щомісячного засідання Контактної групи з оборони України на авіабазі Рамштайн у Німеччині, де потреби України зіставляли із заявленими ресурсами групи з 40 країн. Ця спеціальна домовленість, безумовно, не є стійкою, а стійкість є ключем до довгострокової безпеки України та Європи.
Ще складнішим, ніж збільшення потоку озброєнь, буде вибудовування необхідної промислово-технічної стратегії в Україні, а якщо говорити ширше, то загалом у Європі, на довгострокову перспективу. Україна зі свого боку робить те, що необхідно. Було створено Міністерство стратегічних галузей, яке працює над ідеями щодо заміни розробок і виробничих потужностей, втрачених через російські бомби та окупацію.
Інша ініціатива, Brave1 — платформа для об'єднання оборонних технічних фірм, новаторів і військових — спрямована на те, щоб довести ідеї від концепції до розгортання на полі бою за два місяці, що становить менше однієї десятої часу, необхідного навіть для найшвидших західних агенцій, що займаються оборонними розробками.
У липні ми нарешті дізнаємося, чи серйозно НАТО і Захід ставляться до прийняття України як майбутнього військового партнера або у вигляді членства в НАТО, або у формі якоїсь іншої домовленості в очікуванні вступу. Якщо ми дійсно зацікавлені в тому, щоб допомогти Україні убезпечити себе, нам потрібно серйозно зайнятися заміною нинішньої розрізненої системи крапельних пожертвувань на великомасштабну програму поповнення запасів і переоснащення.
Мета має полягати в тому, щоб допомогти Україні створити армію, яка зможе як належить інтегруватися в системи своїх західних союзників і захищати себе після весняного наступу — а насправді після війни — і в довгостроковій перспективі.
Переклад NV
NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.
Оригінал опубліковано на The Conversation
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV