Україна воює за Європу. Але чи готова вона стати частиною ЄС?

Минуло вже понад чотири роки від початку повномасштабного російського вторгнення, і українці, цілком зрозуміло, втомилися. Російська стратегія ударів по цивільній інфраструктурі спрямована на те, щоб зробити життя мирного населення якомога нестерпнішим. Минула зима стала однією з найсуворіших за останні десятиліття, і багато жителів України пережили її без електроенергії та опалення. Цього літа російські безпілотники й ракети продовжують завдавати ударів по системах водопостачання та каналізації, від яких залежить повсякденне життя людей.

У міру стабілізації лінії фронту українські міста дедалі частіше зазнавали повітряних ударів, а російські атаки на цивільні та гуманітарні об'єкти призводили до тяжких наслідків.

«Це наче бігти марафон, який ніколи не закінчується», — сказала голова Запорізької обласної ради нашій делегації під час червневої поїздки… Лише за кілька днів до нашого візиту російська ракета знищила склад гуманітарної допомоги агентства в Дніпрі. «Але, — продовжила вона, — ми не можемо віддати жодного клаптика землі. Це наша територія».

Українці кажуть, що борються на передовій Європи — і за Європу. Але їхня боротьба ведеться не лише проти російських військ. Вони також борються за те, щоб побудувати своє майбутнє в межах ЄС. Для першої боротьби потрібні зброя та військова підтримка, для другої — верховенство права та стійкі державні інститути.

Як в одному, так і в іншому випадку Україні необхідна довгострокова підтримка з боку Європи та США, а також продовження реформ, які країна вже розпочала.

Демократична стійкість України в умовах війни

Попри воєнний стан і призупинення виборів на час війни, у своїй боротьбі Україна спирається на сильні демократичні традиції. Достатньо згадати події останнього року.

У липні 2025 року, коли слідчі Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) впритул зайнялися розслідуваннями щодо осіб із найближчого оточення президента України Володимира Зеленського, парламент у терміновому порядку ухвалив закон, який, за словами протестувальників і критиків влади, обмежував незалежність обох антикорупційних органів.

Довгострокову свободу і процвітання України гарантує лише членство в ЄС

Громадськість відреагувала рішуче. Вже за кілька годин тисячі людей вийшли на вулиці, вимагаючи від влади відповідальності, попри російські удари, завдані того ж дня.

Європейський Союз відреагував майже так само швидко: високопосадовці ЄС попередили Зеленського, що незалежні антикорупційні органи мають принципове значення для просування України на шляху до Євросоюзу та збереження європейської підтримки. Замість того щоб забороняти протести чи переслідувати активістів, Зеленський відступив і скасував своє рішення.

Цього року українське суспільство знову продемонструвало свою політичну силу. 15 липня Зеленський несподівано оголосив про перестановки в уряді, в межах яких було відправлено у відставку міністра оборони Михайла Федорова, якому багато хто приписував ключову роль у переході України до високотехнологічної війни.

Це рішення викликало хвилю обурення по всій країні. Багато українців побачили в ньому ознаку того, що Зеленський став на бік Олександра Сирського, який на той час обіймав посаду Головнокомандувача Збройних сил України й сприймався як представник більш старого, традиційного підходу до ведення війни.

Попри посилення російських ударів, через які червень став найсмертоноснішим для цивільного населення України місяцем із квітня 2022 року, міста по всій країні охопили протести.

І знову суспільне обурення вплинуло на рішення керівництва країни. 21 липня Зеленський замінив Сирського на іншого військового керівника, який публічно виступав на боці Федорова.

Ці епізоди оголюють реальні проблеми — від корупції до розбіжностей усередині військового керівництва. Водночас вони демонструють життєздатність громадянського суспільства, яке не боїться відкрито висловлювати невдоволення, а також політичних лідерів, здатних реагувати на суспільний тиск.

За останню чверть століття українці двічі повставали проти корумпованої та авторитарної влади. Сьогодні вони мужньо протистоять автократичній і ревізіоністській Росії, водночас продовжуючи вимагати від власної влади відповідальності за свої дії та прозорості. Це — переконливе свідчення демократичної стійкості України навіть в умовах війни.

Вступ до ЄС як відповідь

Труднощі України на шляху реформ варто сприймати радше як свідчення прогресу, ніж як ознаку нестабільності. Відданість суспільства принципам підзвітності влади та європейській інтеграції вже неодноразово допомагала коригувати курс уряду.

Однак суспільний тиск здатний скоригувати курс лише постфактум, заднім числом. Верховенство права формується і перевіряється в повсякденній діяльності державних інституцій — і саме тут Україні необхідно діяти більш системно та на випередження.

У своєму есе про Україну для видання Atlas of Freedom and Prosperity 2024 економіст Юрій Городніченко відзначає поширену думку про те, що українська судова система не виконує ролі ефективної противаги виконавчій владі та корупції. Вирішення цієї проблеми є принципово важливим, якщо Україна прагне досягти успіху.

ЄС уже запропонував Україні своєрідну дорожню карту реформ. У грудні 2025 року ЄС та Україна оприлюднили спільну заяву, в якій визначено 10 пріоритетних напрямів реформ на основі критеріїв вступу до Європейського Союзу. Особливу увагу в ній приділено верховенству права та боротьбі з корупцією.

Спочатку цей план замислювався як спосіб обійти блокування Угорщиною офіційного початку переговорів про вступ України до ЄС — відтоді цю перешкоду було частково усунуто. Водночас він демонструє, які напрями реформ Євросоюз вважає ключовими для України.

Оскільки цей план існує поза межами офіційного процесу вступу, ЄС не має публічного механізму для відстеження його виконання. Тому коаліція з восьми українських організацій створила власну систему моніторингу. Оцінюючи дії уряду за стандартами ЄС, у червні вона поставила йому лише 15 балів зі 100.

Водночас, коли ЄС пов’язує фінансування з конкретними реформами, уряд діє значно швидше. У березні єврокомісарка з питань розширення Марта Кос надіслала листа українському парламенту із закликом ухвалити 11 реформ, від виконання яких залежало виділення до 4 млрд євро європейського фінансування. Вже на наступному засіданні Верховна Рада ухвалила кілька відповідних законів, що дозволило розблокувати 875 млн євро.

Реформи рідко даються легко — часто вони вимагають величезних зусиль. Але довгострокову свободу і процвітання України може гарантувати лише членство в ЄС, а досягти його можна, лише продовжуючи реформи, необхідні для вступу до Євросоюзу.

Що показує досвід Латвії

Короткострокові труднощі, пов’язані з проведенням реформ, необхідно зіставляти з довгостроковими вигодами, які вони дають українцям. Щоб зрозуміти масштаб цих вигод, достатньо звернутися до досвіду іншої посткомуністичної країни, яка здійснила необхідні перетворення та вступила до ЄС.

Латвія подала заявку на вступ до ЄС у 1995 році й стала членом Євросоюзу у 2004-му. Згідно з індексами свободи та процвітання Atlantic Council (Freedom and Prosperity), за роки переговорів і підготовки до вступу Латвія покращила показники якості державного управління та рівня корупції на 12 пунктів. За той самий період показник України зріс лише на три пункти.

Варто, однак, зазначити, що після революції 2014 року Україна досягла значного прогресу. Це відображає прямий зв’язок між її курсом на Захід і зміцненням верховенства права. Попри це, за показниками незалежності та ефективності судової системи Латвія протягом останніх 15 років стабільно випереджає Україну більш ніж удвічі.

Як наголошував Городніченко у своєму есе, перш ніж Україна зможе вступити до ЄС, їй доведеться суттєво наблизити своє законодавство та економічні норми до стандартів Євросоюзу. Однак досвід Латвії та інших посткомуністичних країн свідчить: значне розширення доступу до ринків, розвиток інфраструктури та зростання інвестицій безпосередньо впливають на добробут. У 1995 році показники доходів України та Латвії в цих індексах були майже однаковими. Сьогодні показник Латвії — майже на 25% вищий.

Як США можуть допомогти Україні на її європейському шляху

Громадянське суспільство відіграло важливу роль у вступі Латвії до ЄС, причому підтримка надходила не лише від Євросоюзу — США також сприяли цьому процесу.

Сьогодні Україна перебуває у схожій історичній точці, проте американське фінансування незалежних інституцій, що підтримують громадянське суспільство, скоротилося вдвічі. Обсяг американських коштів, спрямованих на підтримку українських антикорупційних органів, громадських організацій та незалежних ЗМІ, знизився зі 109 млн доларів у 2024 році до 54 млн доларів у 2025-му.

Особливо вразливими виявилися українські ЗМІ: 35% редакцій отримували понад три чверті свого бюджету завдяки американським грантам. Під скорочення фінансування потрапила й українська служба Radio Free Europe/Radio Liberty — «Радіо Свобода», яка залишалася важливим і надійним джерелом інформації в медіапросторі, надто часто насиченому російською дезінформацією.

Згідно з опитуванням Інституту масової інформації України, проведеним у січні 2025 року, 8% незалежних ЗМІ заявили, що працюють у режимі виживання. Під час повторного опитування в травні 2025-го їхня частка зросла до 29%.

Встановлення тривалого миру в Європі відповідає інтересам США, і зберегти його можна лише шляхом зміцнення інституцій, що забезпечують підзвітність влади. Підтримуючи демократичний розвиток України та її європейську перспективу, США зможуть запобігти десятиліттям проксі-війн, нестабільності та конфліктів, водночас зміцнюючи спільні цінності, які створюють умови для процвітання.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал