Трампізм по-ізраїльськи. Чи зможе нова коаліція впоратися з Нетаньяху

Багато в чому дивовижна коаліція, що утворилася в Ізраїлі, є еквівалентом байденізму — руху людей, які вірять, що суспільство має відновити свою зруйновану політичну тканину, відійти від краю прірви і відновити повагу до інститутів і один до одного.

Ізраїльська версія «байденізму» повинна називатися «лапідизмом» — на честь Яіра Лапіда, колишнього телеведучого і засновника центристської партії Єш Атід. Він є ізраїльським політичним лідером, що переступив через своє его, щоб створити коаліцію, в якій він змінить на посту прем'єр-міністра свого правого суперника, а тепер і партнера — Нафталі Беннетта, релігійного націоналіста, прихильника поселень. Лапід навіть дозволяє Беннетту обійняти вищий керівний пост, щоб зміцнити його підтримку, хоча партія Беннета набагато менше. Лапід весь час применшував значення ідеології, прагматично робив те, що працює, і відновлював здоров’я демократичних інститутів Ізраїлю, так сильно постраждалих в епоху Нетаньяху.

Кілька тижнів тому, коли президент Ізраїлю надав Лапіду шанс спробувати сформувати уряд, той заявив, що «з нас годі гніву і ненависті» і що його метою було «почати щось інше».

Що ж, Лапід і його союзники по коаліції правого і лівого крила виразно на вірному шляху до цього. Бажання коаліції повалити Нетаньяху настільки сильне, що вона порушує найбільше політичне табу в ізраїльській політичній історії: вони готові бути в коаліції національної єдності з ізраїльською арабською ісламістською партією, чотири місці в парламенті якої були необхідні для формування нової правлячої більшості.

Як зазначили ізраїльські ЗМІ, Мансур Аббас, лідер ізраїльської арабської партії РААМ, відомої також як Об'єднаний арабський список, «в середу увійшов у політичну історію Ізраїлю, підписавши угоду, згідно з якою арабська партія вперше приєднається до уряду».

Він сказав репортерам, що вони разом з Лапідом і Беннетом «досягли критичної маси угод у різних сферах, які слугують інтересам арабського суспільства». Це вражаюче.

На думку Аббаса, ізраїльським арабам давно час грати в ізраїльську політику так само, як у цю гру грають й інші великі політичні блоки в Ізраїлі, які не є сіоністами, — ультраортодоксальні єврейські партії. І він використовує свої вирішальні голоси, щоб здобути якомога більше бюджетних ресурсів для своєї спільноти. Сайт Ynetnews повідомив, що Беннетт і Лапід обіцяли РААМ значні фінансові вливання «для боротьби з розгулом насильства і організованою злочинністю в арабському суспільстві» і «для відновлення зруйнованої інфраструктури в арабських містах і селах» протягом наступних десяти років.

Погляньмо правді у вічі: одна річ, яку я засвоїв, чотири десятиліття роблячи репортажі про Близький Схід, це те, що п’ять найнебезпечніших слів у новині або колонці після будь-якої великої події: «Світ ніколи не буде колишнім».

Важко не піддатися захопленню, побачивши безпрецедентну фотографію Аббаса, Лапіда і Беннетта, що сидять за маленьким столом та скріплюють воєдино їхню коаліційну угоду й усміхаються для камер. «Це був історичний знімок, зроблений в номері готелю помічником Мансура Аббаса: ключовий момент, коли більшості для уряду, яка може замінити Біньяміна Нетаньяху — хоча ще не точно — було досягнуто. Але давайте не будемо забувати, що «людини, яка зробила все це можливим, серед них немає. Нетаньяху створив цей момент», — написав Аншель Пфеффер з Haaretz.

Так, основним цементом цієї коаліції є опозиція до Нетаньяху. На жаль, однак, я також дізнався, що в близькосхідній політиці найбільші прориви дійсно відбуваються, коли великі гравці вчиняють правильні речі, керуючись неправильними мотивами. Якщо чекати, що всі робитимуть правильні речі з правильних причин, то можна чекати вічно.

Багато оглядачів, які дотримуються лівих поглядів, засудили нещодавню нормалізацію відносин між Ізраїлем і ОАЕ, організовану адміністрацією Трампа, тому що угоди домоглися за допомогою продажу американської зброї ОАЕ. Але ж таким же шляхом домоглися укладення ізраїльсько-єгипетських та ізраїльсько-йорданських мирних угод — і вони були укладені, і відтоді відносини між Ізраїлем і цими арабськими державами справді змінилися.

Тому я як і раніше побоююся, що ізраїльська «коаліція змін» може не протриматися достатньо довго для того, щоб вступити на посаду, з огляду на її крихкість і злісні і, можливо, жорстокі сили, які збираються разом, щоб зупинити її.

Але якщо і є промінь надії, який все одно залишиться, так це той факт, що не тільки єврейські партії, а й праві єврейські партії погодилися працювати в ізраїльській коаліції національної єдності — і не тільки з арабською партією, а й з арабською ісламською партією.

Тепер, коли це табу знято, хтозна, які нові можливості відкриються для поліпшення відносин між ізраїльськими арабами і євреями, а також, можливо, і між ізраїльтянами і палестинцями на Західному березі і в секторі Газа.

Так само, як і штурм американського Капітолію натовпом, натхненним Трампом, що змусив американців поглянути в безодню того, як може виглядати громадянська війна, одинадцятиденна війна між Ізраїлем і ХАМАС, — в якій ізраїльська армія була змушена протистояти палестинським арабам в Газі, Лівані, Західному березі і на внутрішньому фронті в один і той же день — змусили ізраїльських євреїв поглянути в неї.

Як хотілося б сказати, що, дивлячись у цю безодню, я впевнений, що сили честі в обох суспільствах — як лівому, так і правому — настають, а «байденізм» і «лапідизм» — це майбутнє. Так, хотів би я так сказати. Але не можу.

НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал опубліковано у The New York Times

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ