Суворий вирок, винесений колишньому президенту Франції Ніколя Саркозі, якого визнали винним у торгівлі службовим впливом, ще раз підтверджує давню політичну істину. Корупція залишається лихом навіть для країн з найміцнішою демократією.
Влада завжди робить вас сильніше. Ця магія працює набагато краще хабарів. Сильним не треба розмахувати гаманцем. За п’ятсот років до вироку Саркозі Макіавеллі проголосив у Міркуваннях, що «За допомогою одного тільки золота не знайдеш хороших солдатів, але хороші солдати завжди дістануть золото». Іншими словами, вплив перемагає гроші.
Влада — це найтвердіша валюта в політиці. Вона створює спокуси, які не можна усунути, але треба стримувати і контролювати. Саме тому демократичні країни придумали складну систему стримувань і противаг, перш за все, незалежну судову систему (це те, про що деспоти можуть не турбуватися). Трирічний тюремний термін, до якого засудили Саркозі, наймогутнішу людину Франції в 2007—2012 роках, показує, що французька система працює саме так, як задумано.
Паризький суд подав цей сигнал у дуже вдалий час. Кажуть, що повсюди над демократією згущується темрява. Кажуть, що повсюди пандемія COVID-19 послаблює принцип поділу гілок влади, схиляючи чашу терезів на бік жадібної виконавчої влади, яка в ім'я безпеки ставить свободу під загрозу. Чи не є карантин першим кроком на шляху до рабства?
Крім того, в Східній Європі швидко набирають силу авторитарні тенденції, а авторитарні лідери правлять від Будапешта до Пекіна і Бразилії. Навіть у США, найстарішій демократії світу, колишній президент Дональд Трамп чотири роки піддавав нападкам судову систему (і наповнював її своїми кадрами), а також спровокував агресивний штурм Капітолію, де розташований Конгрес США.
На цьому тлі винесений Саркозі вердикт (який він збирається оскаржити) став обнадійливим сигналом у важкі часи. Головний фінансовий прокурор Жан-Франсуа Бонер підкреслив символічне значення цієї справи проти «колишнього президента Республіки, який колись був гарантом незалежності судової системи». Як написав у своїй постанові суд, Саркозі «використовував статус колишнього президента… щоб винагородити суддю, який обслуговував його особисті інтереси».
Саркозі — це не перший президент чи високопоставлений чиновник Франції, який опинився на лаві підсудних. Жак Ширак, президент у 1995−2007 роках, був засуджений у 2011 році за розкрадання державних коштів у той період, коли він був мером Парижа. Франсуа Фійона, який працював прем'єр-міністром за Саркозі, в червні минулого року засудили до п’яти років в’язниці (зокрема три роки умовно) також за розкрадання. Крістін Лагард, яка зараз очолює Європейський центральний банк, засудили за «злочинну недбалість» в період, коли вона займала пост міністра фінансів Франції в адміністрації Саркозі. Жером Каюзак, міністр бюджету в адміністрації президента Франсуа Олланда, в 2016 був засуджений до трьох років в’язниці за ухилення від податків.
Частота подібних злочинів (і не тільки у Франції) може свідчити про депресивну тенденцію: поступове зниження суспільної довіри в західному світі. Ці інциденти підсилюють підозри, що політики користуються владою для отримання вигод для себе або своїх партій; і тому нескінченна низка скандалів з фінансуванням виборчих кампаній вражають одну демократію за одною.
Однак в реальності їх громадянам не варто сумувати. Там, на відміну від неоавторитарних Угорщини і Польщі, демократичний корабель держави не тоне, а проривається вперед, незважаючи на сильний зустрічний вітер. Принципи верховенства закону і поділу гілок влади, закріплені в кожній західній конституції, як і раніше сильні, причому навіть у ці небезпечні часи, коли економічні та медичні катастрофи підсилюють хватку держави.
Більш того, електорат став гостріше реагувати на злочини, що здійснюються на високих посадах. Можна впевнено припустити, що за часів Четвертої французької республіки (1946−1958 роки), а тим більше Третьої (1870−1940 роки), колишній глава держави не отримав би трирічний тюремний термін. «Прозорість і відповідальність» — ось новий бойовий клич на демократичній арені.
Погляньте на Італію. Вона прославилася як країна arrangiarsi — викручуйся і вивертатися. Але Сільвіо Берлусконі, який тричі був прем'єр-міністром, десятки разів були пред’явлені різні звинувачення. Нарешті, в 2012 році він був засуджений до чотирьох років за ухилення від податків. Краще пізно ніж ніколи.
Нарешті, згадайте про Трампа, спадкоємця Берлусконі на посту головного світового популіста. Він намагався підпорядкувати і обійти судову систему і Конгрес, але коли під загрозою опинилася демократія (а саме це сталося після президентських виборів 2020 року), навіть його власні призначенці у Верховному суді виносили рішення не на його користь. Захоплення Капітолію прихильниками Трампа 6 січня на короткий час затримало затвердження Конгресом обрання Джо Байдена президентом, але не завадило йому зробити це. Демократичні інститути довели, що вони сильніші натовпу.
Від Франції до Америки демократичні країни підтверджують фундаментальний принцип: вони управляються законом, а не людьми. Такий сигнал нашого часу, який повинен обнадіяти «касандр», що жахаються посилення деспотизму. Хтось може причепитися до того, що Саркозі (якщо його апеляцію відхилять) перебуватиме під арештом тільки один рік, та ще в комфорті власного будинку, перебуваючи під охороною всього лише електронного браслета.
Однак набагато більш важлива мораль цієї драми злочину і покарання полягає в перемозі принципу верховенства закону, який сходить ще до англійської «Великої хартії» 1215 року. Її 63 статті можна звести до однієї заповіді: жоден правитель не може бути вище закону.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ