Трамп виставив Україні рахунок на $300 млрд. Хтось тут явно розповідає казки

Трамп справді схильний перебільшувати. Так-так, який жах. І коли йдеться про його твердження, ніби США надали Україні допомогу на суму понад 300 мільярдів доларів, факти — саме реальні факти — цієї цифри не підтверджують. Хтось тут явно розповідає казки.

Безумовно, найкращим джерелом даних про західну підтримку України є трекер допомоги, який ретельно веде Кільський інститут світової економіки (Kiel Institute). Згідно з його даними, за період від початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року до кінця червня 2026-го США надали Україні 115 млрд євро, тобто близько 133 млрд доларів — це, сподіваюся, Трамп здатен зрозуміти.

Звісно, це справді значна сума, але вона суттєво менша за понад 300 мільярдів, про які заявляв Трамп. У розрізі напрямів це виглядає так: 55 млрд доларів фінансової допомоги, 5,7 млрд — гуманітарної та 65 млрд — військової. А після повернення Трампа до Білого дому американська підтримка України фактично зійшла нанівець: із січня 2025 року нові асигнування дорівнювали нулю.

Усі розмови про американську допомогу Україні з вигляду є лицемірними.

Поки США відступали, Європа й інші західні союзники нарощували підтримку. Станом на кінець червня 2026 року країни ЄС і держави — члени Європейського фонду миру надали Україні 226 млрд доларів, Велика Британія — 26,1 млрд доларів, Канада — 16,6 млрд доларів, Японія — 14,1 млрд доларів, Норвегія — 13 млрд доларів тощо.

Важливо зазначити, що якщо порівнювати обсяг допомоги з ВВП, то витрати США помітно поступаються внеску багатьох інших західних союзників. Сукупна допомога США еквівалентна 0,58% їхнього ВВП за 2021 рік. Для порівняння: частка Великої Британії становить 1,23% ВВП, Швеції — 3,47%, Норвегії — 5,84%, Данії — 3,46%, Німеччини — 1,28% і навіть Бельгії — 0,9%. За цим показником США фактично перебувають у нижній частині списку країн, що підтримують Україну.

Тому всі ці розмови про американську допомогу Україні виглядають дещо лицемірно: значна частина військової підтримки з боку США надходила у вигляді надлишків і застарілої військової техніки, яку, ймовірно, однак довелося б списати або замінити. США не постачали Україні свої найсучасніші, передові озброєння п’ятого покоління.

Водночас Вашингтон отримав величезну вигоду від масштабних закупівель американської техніки, які фінансували Україна і європейські країни, — цілком імовірно, на суму, що в кілька разів перевищує 65 мільярдів доларів прямої військової допомоги з боку США.

Крім того, Сполучені Штати здобули колосальний практичний досвід завдяки застосуванню американського озброєння Україною у війні з Росією. Очевидно, це дасть змогу зробити американську техніку ще ефективнішою.

Ця війна стала і масштабною вітриною, і рекламним майданчиком для американської оборонної промисловості: тепер усі прагнуть купувати американські комплекси ППО Patriot, віддаючи їм перевагу, скажімо, перед російськими С-400. Досить сказати, що завдяки Україні у США було створено або збережено сотні тисяч робочих місць.

Ніколи не знаєш, чи говорить Трамп серйозно, чи просто намагається промацати ґрунт. Але накопичений досвід підказує: тепер його слова варто сприймати буквально й виходити з найгіршого сценарію — адже саме найнесприятливіші наслідки його заяв, як правило, і стають реальністю.

І все ж, якщо Трамп очікує, що Європа відшкодує бодай ті 133 мільярди доларів, які США фактично витратили на підтримку України, це завдасть серйозного удару по європейських фінансах і, ймовірно, відволіче ресурси від головного пріоритету — фінансування поточних воєнних потреб України.

На жаль, заява Трампа пролунала в момент, коли й без того знову виникли питання щодо фінансового забезпечення війни в Україні.

Цього тижня прем'єр-міністр Сергій Корецький заявив, що поточного року Україна зіткнулася з дефіцитом фінансування в розмірі 27 млрд доларів (як на мене, йдеться про загальну потребу, а не лише про бюджет). Водночас міністр фінансів Сергій Марченко повідомив, що узгоджений із МВФ дефіцит бюджетного фінансування становить приблизно 32,6 млрд доларів.

Але так не мало статися — якщо згадати рішення Європейської ради від грудня 2025 року. Тоді країни ЄС відмовилися використовувати понад 300 млрд доларів заморожених активів Центрального банку Росії, що перебувають у західних юрисдикціях, для фінансування України і натомість знайшли інший вихід — нову програму запозичень ЄС на 90 млрд євро для Києва.

Передбачалося, що ця програма забезпечить фінансування війни в Україні аж до 2028 року, а згодом, у межах наступного семирічного бюджетного циклу, Україна мала отримати доступ до понад 100 млрд євро на підготовку до вступу в ЄС. Гадаю, виходили з того, що на той час війна вже завершиться, а отже, потреба у фінансуванні суттєво зменшиться.

Насправді з передбачених програмою ЄС 90 млрд євро лише 30 млрд євро було спрямовано безпосередньо на підтримку українського бюджету. Решту коштів було призначено для покриття воєнних витрат, пов’язаних з Україною.

Однак, з огляду на традиційну специфіку розподілу бюджетів у ЄС, пріоритет майже завжди надають проєктам, реалізовуваних на території самих держав-членів, через що фінансування так і не надходить до України. Відмовившись від повноцінної конфіскації заморожених активів Центрального банку РФ, союзники просто зрадили інтереси України. Яка несподіванка!

Утім, і сама Україна в цьому питанні мала не найкращий вигляд: виплати від МВФ та інші пов’язані з ними багатосторонні та двосторонні зобов’язання було призупинено через неспроможність Верховної Ради ухвалити ключові попередні умови, узгоджені з Фондом. Нині партії Зеленського Слуга народу важко забезпечити собі більшість у парламенті на тлі численних криз і скандалів, які довелося пережити президенту Зеленському.

Частину фінансування, пов’язаного з МВФ, справді було відкладено. Проте, за даними Міністерства фінансів, протягом перших семи місяців 2026 року західні партнери надали Україні загалом 28,9 млрд доларів бюджетного фінансування. Це не надто відхиляється від темпів фінансування 2025 року, якщо зважити на те, що за весь минулий рік Україна отримала 52,2 млрд доларів.

Щоправда, останній показник було суттєво збільшено завдяки виплатам у межах механізму ERA: 38 млрд доларів було перераховано у 2025 році, ще 12 млрд доларів — у 2026-му. Це створило певний фінансовий буфер на початку поточного року.

Тим часом, як зазначив Корецький, витрати на оборону в першій половині 2026 року виявилися значно вищими за заплановані: різні проєкти зі створення безпілотників для завдання ударів на великі відстані коштують дорого.

Гадаю, саме це і сталося з українськими фінансами протягом 2026 року: вартість війни зросла, а військова допомога, що не входила до бюджетного фінансування, скоротилася, оскільки країни-донори прагнули спрямовувати більше коштів на внутрішні потреби. У результаті Україні довелося самій збільшувати видатки й сплачувати рахунки, щоб закрити утворену фінансову діру.

Щодо 2027 року, я припускаю, що МВФ та інші міжнародні інституції переглянуть у бік зниження власні макроекономічні прогнози стосовно зростання реального ВВП. Це неминуче позначиться на доходах бюджету, дефіциті й потребі у фінансуванні. Імовірно, МВФ також доведеться відтермінувати прогнозовані строки завершення війни — а це означає, що Україні доведеться довше покривати щорічний дефіцит фінансування в розмірі $40−50 млрд.

Звідси й необхідність переоцінити потреби України в бюджетному фінансуванні та масштаби дефіциту, що утворився.

І все вищесказане навіть не враховує можливу вимогу Трампа повернути Україні чи Європі ті 133 млрд доларів, які США, як зазначалося вище, витратили на підтримку України.

Тепер така пересічна людина, як я, запропонувала б ось що: якщо Захід знову зіткнувся з кризою та проблемою фінансування України, саме час повернутися до питання про вилучення заморожених активів ЦБ РФ. Для цього, по суті, достатньо одного розчерку пера. Насправді це політичне, а не юридичне рішення.

І той, хто стверджує протилежне, просто піддається лобістським аргументам бізнес-кіл у Бельгії та інших країнах.

Одним рішенням можна було б спрямувати понад 300 мільярдів доларів на оборону України, забезпечивши її фінансування в довгостроковій перспективі та змусивши російських платників податків платити за цю війну. Це було б морально правильним кроком, який водночас вибив би ґрунт із-під ніг європейських ультраправих — насамперед партій Альтернатива для Німеччини й Національне об'єднання, що нарікають на витрати на підтримку України. Чому б їм не підтримати сценарій, за якого за розв’язану ними війну платять їхні друзі в Москві?

Насправді ж за минулі 10 місяців питання заблокованих активів російського Центробанку не зрушило з мертвої точки — відтоді, як у грудні минулого року Бельгія зайняла жорстку оборонну позицію на саміті ЄС і зірвала вилучення цих коштів.

Однак варто зазначити, що протягом останніх кількох тижнів чотири країни — Нідерланди, Швеція, Польща й Іспанія — підписали лист із закликом до ЄС знову розглянути це питання.

Схоже, що й у Франції ця тема починає з’являтися в політичному порядку денному: колишній прем'єр-міністр Ґабріель Атталь у межах своєї кампанії за посаду президента висловився на підтримку використання заморожених активів Центрального банку РФ. На жаль, ініціатива Атталя лише доповнила довгий перелік прем'єр-міністрів, які почали виступати за це рішення вже після того, як залишили посаду.

І тут виникає закономірне запитання: а що ж вони робили, перебуваючи при владі? Згадаймо Бориса Джонсона, Ріші Сунака — а тепер і Ґабріеля Атталя. Судячи з усього, зробили вони не так уже й багато.

Переклад NV

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал