«Просто почали людей вбивати». Учасник Революції Гідності згадує події 11-річної давнини, свідком яких став особисто
Соціум20 лютого 2025, 15:13
Розповідь Юрія опублікувало Суспільне Дніпро.
Єгоров — член козацької організації Старосамарська сотні. Деякі його товариші приїхали на Майдан раніше та стали свідками побиття студентів. Сам Юрій приїхав у Київ 1 грудня.
«Я їхав туди захищати наш український народ. Як козаки ми одразу самоорганізувалися. Усі козацькі організації об'єдналися у четверту сотню. Я складав списки, через нашу сотню пройшло десь 400 людей. Ті, хто були у найзапекліші дні, я пам’ятаю їхні обличчя», — розповів чоловік.
Чоловік розповів про сутички та вуличкі бої з беркутівцями та на той час міліцією. За його словами, дорога до Маріїнського парку була червоною від крові.
«Спочатку почалися перепалки між міліцією і цивільним населенням. Вони почали кидати потужні гранати. То було таке, сльозогінне… А ще у них були такі великі гачки рибацькі, щоб воно чіплялося за одяг… Асфальт був такий як після дощу, кров’ю покраплений. Усі поранені, яких несли, мали поранення обличчя. Вони стріляли в обличчя навмисно: щоб було більше крові, щоб налякати. Беркут йшов з помповими рушницями», — пригадав учасник Революції Гідності.
За словами Юрія, 18 лютого у Маріїнському парку беркутівці розстрілювали людей, а довкола стояв запах горілої крові.
«Пам’ятаю запах горілої крові на шинах. У людей, які там були, вони знають цей запах. Вони [Беркут — ред.] стріляли. Потім уже у них почалося „сафарі“: вони просто почали людей вбивати. Це було 18 лютого у Маріїнському парку. Я дивом звідти вийшов», — поділився Єгоров.
Коли чоловік був у медпункті, за його словами, там були тіла з розбитими головами та кульовими пораненнями. Товариша Максима з Старосамарська сотні вбили 19 лютого пострілом біля готелю Україна.
«Про те, що Майдан переміг, я дізнався у греко-католицькому соборі, що на лівому березі Києва. Там виходиш, і одразу через Дніпро видно Майдан. І так дивлюся: вже диму немає. І сонце таке, сонце світле піднялося. На душі така радість була, хотілось обійматися з побратимами. Хотілось змін на краще, позитивних змін. Якщо ми забудемо про тих, хто тоді стояв за свободу, зітремо з пам’яті… Це ж біле полотно, на якому можна написати все що завгодно», — поділився спогадами Юрій Єгоров.