«Ця війна могла би не початися». Чому Захід не знайшов шлях, як здолати Путіна, і чого чекати від поля бою — аналізує генерал Філіп Брідлав
Геополітика26 травня 2025, 20:12
— Дозвольте почати з вашої цитати під час виступу тут, на безпековому форумі. Ви сказали, що російський диктатор Володимир Путін залишається активним і агресивним у продовженні бойових дій. Уже четвертий рік повномасштабної війни, а він досі агресивний. І ми — маю на увазі весь колективний Захід та Україну — досі шукаємо спосіб, як його зупинити. Чому це настільки складно? Чому за чотири роки ми так і не знайшли шляху, як здолати Путіна?
— Не хочу з вами сперечатися, але я вважаю, що ця війна триває вже 11 років. Вона почалася, коли я був командувачем НАТО, у перші місяці 2014-го — взимку 2013−2014 років. Тоді Путін захопив Крим, потім його війська ввійшли на Донбас.
Люди вважають, що після того настала тиша — ні, війна тривала. Лінія фронту існувала роками, й українці продовжували гинути. Це не було таким масштабним, як зараз, але агресія Путіна триває вже 11 років.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
І так, слушно запитати: чому ми не вирішили цю проблему? Бо ми просто не зробили це пріоритетом протягом цих 11 років.
Були можливості, які Захід просто не використав.
І тепер, коли ви питаєте, чому важко — тому що Путін вклав у цю війну надто багато. Якщо він просто відступить — це стане величезною проблемою для нього. Йому треба хоча б якесь «переможне» пояснення для сотень тисяч загиблих і поранених російських солдатів. Тому він продовжує війну, бо мусить.
Це ускладнює для Заходу пошук миру. Просто припинити вогонь — недостатньо. Ми маємо досягти справедливого, тривалого миру. А це означає, що поступки мають бути з обох сторін. Зараз же багато хто вимагає жертв лише від України. Але Росія теж має відчути завершення цієї війни.
— Чи бачите ви сенс у мирних переговорах — суто дипломатичним шляхом?
— Так, звісно. Кожна війна закінчується за столом переговорів. Але ці переговори мають вести до справжнього, тривалого миру. І цього не буде, якщо поступки робить лише Україна. Росія також повинна поступитися.
— Якою має бути формула такого справедливого й тривалого миру? Як її реалізувати в Україні?
— Передусім потрібно дочекатися, коли Росія буде готова до переговорів. Наразі вона не має такого наміру. Вони просто тягнуть час, щоб продовжувати війну. Вони не хочуть миру — вони хочуть, щоб Україна капітулювала.
Але Україна — велика держава й чудово чинить опір наддержаві. Вона не здасться.
— Ви були верховним головнокомандувачем НАТО у той момент, коли почалася ця війна — 11 років тому. Що, на вашу думку, можна було зробити краще?
— Ми втратили багато можливостей ще на самому початку. Навіть до того, як росіяни вторглися на Донбас. Після Криму ми бачили, що робить Путін.
Були пропозиції вжити заходів для гарантування миру — але їх відхиляли як «ескалаційні». Мовляв, це може викликати ще більшу агресію. Але ми нічого не зробили і Росія все одно ескалювала.
Ми пропонували розмістити сили, встановити патрулювання повітряного простору — НАТО не ухвалило жодної з цих пропозицій. Якби це було зроблено, нинішня війна могла би бути зовсім іншою. Або взагалі не початися.
— Це сталося через те, що насамперед Сполучені Штати не мали політичної волі? Чи як?
— Так, звісно, Сполучені Штати тоді також були не готові політично. Ніхто в НАТО не був готовий ухвалити рішення, які могли б забезпечити мир.
— Під час свого виступу ви сказали, що ситуація може змінитися дуже швидко — іноді достатньо одного дзвінка між президентами. Ви також казали: чим більше світових лідерів усвідомлює небезпеку, тим краще. Як змусити їх усвідомити всю ту загрозу, яку несе Росія? Адже здається, що реалістично її оцінюємо та усвідомлюємо лише ми, українці.
— Багато лідерів усе ще сподіваються, що пан Путін зрештою сяде за стіл переговорів і буде вести діалог чесно.
Але, як я вже згадував, все більше світових лідерів розуміє: Путін не має наміру бути партнером. Він не має наміру вести чесні переговори. Кожного разу, коли ми дійсно намагаємося серйозно говорити про мир — Росія підвищує ставки й вимагає більше поступок. Це не веде до угоди.
— Дивлячись у майбутнє, існує великий виклик щодо Азії, яка може стати новим основним фронтом — фактично, багато хто передбачає зіткнення Сходу й Заходу. Чи вважаєте ви, що цей «блок зла» — Росія, Північна Корея, Іран, і, можливо, Китай — уже сформований?
— Він уже сформований. Вони вже є. Прямо зараз.
— Вони вже діють як блок? Навіть сильніший, можливо, за Захід?
— Знаєте, є речі, які потрібно визнати. Ми дізналися, що російська армія — не така сильна, як ми вважали. Але в них і досі величезний ядерний арсенал.
Китай — це держава, яка стрімко нарощує як ядерний потенціал, так і звичайні Збройні сили. Північна Корея — це Північна Корея. Її головний внесок, як на мене, — це вся та зброя, яку вони постачають Росії.
Але всі ці режими не мають жодного наміру стати партнерами Заходу. У них свої цілі — гегемонія, вплив. І ми просто маємо навчитися взаємодіяти з ними у цих умовах.
— То ми рухаємось до Третьої світової війни?
— Я б ніколи так не сказав. І, чесно, я не думаю, що ми прямуємо до Третьої світової. Є багато речей, які ми на Заході можемо зробити, щоб не допустити розвитку цього конфлікту.
Але, якщо поглянути в історію — на те, чому почалася Перша світова, чому Друга, — ми вже давно перетнули ті межі в контексті України й Росії.
— Ви вже згадували про ядерну зброю. Чи зросли ці ризики?
— Я не вважаю, що стратегічний ризик зріс. Але так — тактичний ризик, на мою думку, зріс. Путін добре в цьому себе почуває.
Чули колись про концепцію «рефлексивного контролю»? Вам варто про це почитати й написати матеріал про це для своєї аудиторії. Путін використовує загрозу тактичної ядерної зброї, щоб стримувати західне лідерство. І це працює.
— А як щодо війни на виснаження? Як би ви оцінили можливості Росії в цьому?
— Важко сказати. Але якщо слухати справжні надійні джерела, як Інститут вивчення війни, то за останні 12 місяців Путін захопив близько 1% української території. І втратив для цього, за оцінками, 400 тисяч солдатів. Приблизно третина з них загинули, дві третини — настільки важко поранені, що вже ніколи не повернуться на фронт.
Жодна західна країна не змогла би витримати таких втрат. Так, я чув, що Росія має «велику здатність терпіти», але я не вірю, що вона зможе роками втрачати по 400 тисяч солдатів на рік. Це просто неймовірно.
Для порівняння: моя країна втратила приблизно 42 тисячі у В'єтнамі за 10 років, і ми досі не можемо це пережити. Втрати Росії зараз — уявіть собі.
Так, Путін тримає владу жорстко, тож політично це їм «легше». Але подумайте, що ця війна робить з демографією Росії — вони втрачають фактично ціле покоління і ще половину наступного.
— Що буде далі? Я знаю, що військові не люблять прогнозів. Але чого нам чекати на полі бою між Україною та Росією? І, можливо, у процесі — від Європи?
— Я думаю, що Україна визначилась — її шлях на Захід. Росія ж хоче знищити саму ідею української державності. Вона хоче, щоб Україна знову стала «провінцією Росії».
Ці дві цілі несумісні. Я не бачу, щоб Україна відступала. І, якщо чесно, Захід досі не створив для Путіна достатнього рівня болю, щоб змусити його зупинитися. Щось має змінитися.
Особисто я вважаю, що Захід має дати Україні все необхідне для війни. Якщо Україна отримає все, що потрібно, вона сама вирішить це питання.