«Ця війна могла би не початися». Чому Захід не знайшов шлях, як здолати Путіна, і чого чекати від поля бою — аналізує генерал Філіп Брідлав

І так, слушно запитати: чому ми не вирішили цю проблему? Бо ми просто не зробили це пріоритетом протягом цих 11 років.

Були можливості, які Захід просто не використав.

І тепер, коли ви питаєте, чому важко — тому що Путін вклав у цю війну надто багато. Якщо він просто відступить — це стане величезною проблемою для нього. Йому треба хоча б якесь «переможне» пояснення для сотень тисяч загиблих і поранених російських солдатів. Тому він продовжує війну, бо мусить.

Це ускладнює для Заходу пошук миру. Просто припинити вогонь — недостатньо. Ми маємо досягти справедливого, тривалого миру. А це означає, що поступки мають бути з обох сторін. Зараз же багато хто вимагає жертв лише від України. Але Росія теж має відчути завершення цієї війни.

— Чи бачите ви сенс у мирних переговорах — суто дипломатичним шляхом?

— Так, звісно. Кожна війна закінчується за столом переговорів. Але ці переговори мають вести до справжнього, тривалого миру. І цього не буде, якщо поступки робить лише Україна. Росія також повинна поступитися.

— Якою має бути формула такого справедливого й тривалого миру? Як її реалізувати в Україні?

— Передусім потрібно дочекатися, коли Росія буде готова до переговорів. Наразі вона не має такого наміру. Вони просто тягнуть час, щоб продовжувати війну. Вони не хочуть миру — вони хочуть, щоб Україна капітулювала.

Але Україна — велика держава й чудово чинить опір наддержаві. Вона не здасться.

— Ви були верховним головнокомандувачем НАТО у той момент, коли почалася ця війна — 11 років тому. Що, на вашу думку, можна було зробити краще?

— Ми втратили багато можливостей ще на самому початку. Навіть до того, як росіяни вторглися на Донбас. Після Криму ми бачили, що робить Путін.

Були пропозиції вжити заходів для гарантування миру — але їх відхиляли як «ескалаційні». Мовляв, це може викликати ще більшу агресію. Але ми нічого не зробили і Росія все одно ескалювала.

Ми пропонували розмістити сили, встановити патрулювання повітряного простору — НАТО не ухвалило жодної з цих пропозицій. Якби це було зроблено, нинішня війна могла би бути зовсім іншою. Або взагалі не початися.

— Це сталося через те, що насамперед Сполучені Штати не мали політичної волі? Чи як?

— Так, звісно, Сполучені Штати тоді також були не готові політично. Ніхто в НАТО не був готовий ухвалити рішення, які могли б забезпечити мир.

— Під час свого виступу ви сказали, що ситуація може змінитися дуже швидко — іноді достатньо одного дзвінка між президентами. Ви також казали: чим більше світових лідерів усвідомлює небезпеку, тим краще. Як змусити їх усвідомити всю ту загрозу, яку несе Росія? Адже здається, що реалістично її оцінюємо та усвідомлюємо лише ми, українці.

— Багато лідерів усе ще сподіваються, що пан Путін зрештою сяде за стіл переговорів і буде вести діалог чесно.

Але, як я вже згадував, все більше світових лідерів розуміє: Путін не має наміру бути партнером. Він не має наміру вести чесні переговори. Кожного разу, коли ми дійсно намагаємося серйозно говорити про мир — Росія підвищує ставки й вимагає більше поступок. Це не веде до угоди.

— Дивлячись у майбутнє, існує великий виклик щодо Азії, яка може стати новим основним фронтом — фактично, багато хто передбачає зіткнення Сходу й Заходу. Чи вважаєте ви, що цей «блок зла» — Росія, Північна Корея, Іран, і, можливо, Китай — уже сформований?

— Він уже сформований. Вони вже є. Прямо зараз.

— Вони вже діють як блок? Навіть сильніший, можливо, за Захід?

— Знаєте, є речі, які потрібно визнати. Ми дізналися, що російська армія — не така сильна, як ми вважали. Але в них і досі величезний ядерний арсенал.

Китай — це держава, яка стрімко нарощує як ядерний потенціал, так і звичайні Збройні сили. Північна Корея — це Північна Корея. Її головний внесок, як на мене, — це вся та зброя, яку вони постачають Росії.

Але всі ці режими не мають жодного наміру стати партнерами Заходу. У них свої цілі — гегемонія, вплив. І ми просто маємо навчитися взаємодіяти з ними у цих умовах.

— То ми рухаємось до Третьої світової війни?

— Я б ніколи так не сказав. І, чесно, я не думаю, що ми прямуємо до Третьої світової. Є багато речей, які ми на Заході можемо зробити, щоб не допустити розвитку цього конфлікту.

Але, якщо поглянути в історію — на те, чому почалася Перша світова, чому Друга, — ми вже давно перетнули ті межі в контексті України й Росії.

— Ви вже згадували про ядерну зброю. Чи зросли ці ризики?

— Я не вважаю, що стратегічний ризик зріс. Але так — тактичний ризик, на мою думку, зріс. Путін добре в цьому себе почуває.

Чули колись про концепцію «рефлексивного контролю»? Вам варто про це почитати й написати матеріал про це для своєї аудиторії. Путін використовує загрозу тактичної ядерної зброї, щоб стримувати західне лідерство. І це працює.

— А як щодо війни на виснаження? Як би ви оцінили можливості Росії в цьому?

— Важко сказати. Але якщо слухати справжні надійні джерела, як Інститут вивчення війни, то за останні 12 місяців Путін захопив близько 1% української території. І втратив для цього, за оцінками, 400 тисяч солдатів. Приблизно третина з них загинули, дві третини — настільки важко поранені, що вже ніколи не повернуться на фронт.

Жодна західна країна не змогла би витримати таких втрат. Так, я чув, що Росія має «велику здатність терпіти», але я не вірю, що вона зможе роками втрачати по 400 тисяч солдатів на рік. Це просто неймовірно.

Для порівняння: моя країна втратила приблизно 42 тисячі у В'єтнамі за 10 років, і ми досі не можемо це пережити. Втрати Росії зараз — уявіть собі.

Так, Путін тримає владу жорстко, тож політично це їм «легше». Але подумайте, що ця війна робить з демографією Росії — вони втрачають фактично ціле покоління і ще половину наступного.

— Що буде далі? Я знаю, що військові не люблять прогнозів. Але чого нам чекати на полі бою між Україною та Росією? І, можливо, у процесі — від Європи?

— Я думаю, що Україна визначилась — її шлях на Захід. Росія ж хоче знищити саму ідею української державності. Вона хоче, щоб Україна знову стала «провінцією Росії».

Ці дві цілі несумісні. Я не бачу, щоб Україна відступала. І, якщо чесно, Захід досі не створив для Путіна достатнього рівня болю, щоб змусити його зупинитися. Щось має змінитися.

Особисто я вважаю, що Захід має дати Україні все необхідне для війни. Якщо Україна отримає все, що потрібно, вона сама вирішить це питання.