Що Герберт Гувер робив не так. 100 років тому Америка вибрала президентом героя, що рятував українців від голоду, а потім зненавиділа його

Послати до біса багатство

З початком Першої світової, у 1914 році, життя Гувера докорінно змінилося. Перебуваючи в Лондоні, він зіткнувся з проблемою: 120 тисяч американських туристів опинилися у пастці в Європі й не могли повернутися додому. Тоді він миттєво організував комітет, щоб допомогти громадянам своєї країни, і вклався у цю справу фінансами. Пізніше він згадуватиме, що власне у цей період життя вирішив «послати до біса багатство» та присвятити себе боротьбі з гуманітарними кризами.

Його наступним і наймасштабнішим проєктом стала допомога Бельгії. Країна опинилася в лещатах між німецькою окупацією та морською блокадою союзників, що загрожувало масовим голодом для 7,3 млн цивільних, адже Бельгія імпортувала 80% продовольства. Гувер створив Комісію допомоги Бельгії. Цю нейтральну структуру іронічно називали піратською державою.

Упродовж п’яти років CRB, долаючи складні логістичні та дипломатичні перешкоди, годувала майже 9,5 млн людей у Бельгії та північній Франції. Організація доставила 5,7 млн тонн продовольства, працюючи з феноменальною ефективністю: адміністративні витрати становили менш як 0,5%. Ця місія зробила Гувера героєм і рятівником Бельгії.

Коли США вступили у війну в 1917 році, американський президент Вудро Вільсон призначив Гувера головою Продовольчої адміністрації США. Зазвичай у скрутні часи уряди різних країн вводять так зване примусове раціонування, законодавчо обмежуючи кількість товарів (зокрема, їжі), які може купити людина. Але Гувер обійшовся без лімітів і продуктових карток. Він закликав людей до добровільного обмеження споживання, пояснивши їм ситуацію, і робив усе можливе, щоб збільшити виробництво товарів першої потреби. Це дало змогу успішно забезпечити продовольством і власну країну, і союзників.

Кухні Гувера в Україні

Не останню роль відіграв Гувер у порятунку мільйонів українців під час голоду 1921−1923 років. Тоді гуманітарну катастрофу спричинила руйнівна політика більшовицької продрозкладки, і до цієї біди додалася сильна посуха у південних регіонах України. Кремлівський уряд на чолі з Володимиром Леніним вивозив українське зерно до Росії, а голодна смерть косила село за селом.

Гувер разом з Американською адміністрацією допомоги розпочав одну з найбільших гуманітарних операцій в історії. Критикам, які звинувачували його в допомозі більшовизму, він різко відповідав:

«20 млн людей голодують. Якою б не була їхня політика, їх нагодують!»

Діяльність ARA в Україні була справжнім дипломатичним і логістичним подвигом. Радянська влада в Москві чинила шалений опір, блокуючи доступ американських представників на українські території. Лише після виснажливих переговорів ARA змогла підписати окрему угоду з урядом української радянської республіки у Харкові, яка набула чинності 10 січня 1922 року. Це дало можливість розгорнути повноцінну рятувальну місію. Штаб-квартиру ARA розмістили в Одесі, а її діяльність охопила найбільш постраждалі південні губернії.

До літа 1922 року ARA годувала в Україні близько 2 млн людей, переважно дітей і дорослих у найтяжчому стані. У рамах усієї радянської місії ARA щодня забезпечувала їжею до 11 млн людей у понад 19 тис. їдалень, які українці називали кухнями Гувера.

Більшовики ставилися до американців із величезною підозрою, вважаючи їх шпигунами. Ленін наказав таємній поліції стежити за ними. Спроби Кремля заблокувати допомогу Україні продемонстрували, що радянська влада розглядала голод як зброю для придушення українського селянського опору. Наполягаючи на повному контролі над розподілом допомоги та її аполітичності, Гувер кинув виклик тоталітарній системі.

Тріумф на президентських виборах

У 1928 році ні в кого не було сумнівів, що Гувер переможе на виборах президента США. Калвін Кулідж відмовився балотуватися на другий термін, натомість популярний міністр торгівлі та відомий у світі герой став очевидним фаворитом від Республіканської партії. Його імідж ефективного технократа і гуманіста ідеально відповідав духу епохи, що вірила в технології та прогрес.

Результат виборів був приголомшливим: Гувер здобув перемогу над демократом Алом Смітом, отримавши 58% голосів виборців і перемігши у 40 штатах. Він тріумфально увійшов у Білий дім, а Америка покладала на нього величезні надії й очікувала подальшого процвітання.

Ілюзії розвіялися 24 жовтня 1929 року, коли стався крах на Волл-стріт. Спочатку Гувер, як і багато експертів, вважав це тимчасовим спадом. Його першою реакцією було заспокоїти громадськість і закликати бізнес до добровільної співпраці. Він скликав у Білий дім провідних промисловців та домігся від них обіцянок не скорочувати заробітну плату, вірячи, що це підтримає купівельну спроможність і зупинить кризу.

«Знайдіть мені, будь ласка, однорукого економіста, — цитувала преса його слова. — Бо я постійно чую: «З одного боку…», а потім: «З іншого боку…».

Гувер спробував розгорнути «гігантську програму економічного захисту та контрнаступу» — так він її називав. Знизив податки, подвоїв федеральні витрати на громадські роботи, зокрема будівництво дамб і доріг, і закликав губернаторів штатів робити те саме.

Але криза поглибилася, і у 1932 році він змушений був створити Корпорацію фінансової реконструкції, яка надавала величезні державні позики банкам, залізницям та іншим великим компаніям, щоб запобігти їхньому банкрутству. Також підписав Закон про надзвичайну допомогу та будівництво, що дозволяв RFC позичати гроші штатам на програми допомоги безробітним.

Однак безпрецедентні заходи Гувера не давали очікуваного результату, економіка падала. Опоненти почали цькувати його, а газети писали, що президент нічого не робить, щоб стримати кризу, і заганяє американців у бідність.

Філософія суворого індивідуалізму та панічний страх перед державною роздачею милостині не дозволили Гуверу зробити логічний крок — надати пряму федеральну допомогу мільйонам безробітних американців. Це врятувало б його політичну кар'єру, проте президент наполягав, що допомога — це справа місцевої влади і приватних благодійних організацій, але не держави. Його програми рятували корпорації, натомість мільйони звичайних людей залишалися без підтримки і зненавиділи свого президента. Але той стояв на своєму й уперто не погоджувався саджати людей на «соціалку».

Пізніше, уже відійшовши від політики, він пояснив, чому поводився саме так: «Кожна колективістська революція в'їжджає на троянському коні надзвичайної ситуації, — казав Гувер. — Це була тактика Леніна, Гітлера і Муссоліні. Ця техніка створення надзвичайних ситуацій є найбільшим досягненням демагогії».

Фатальним для Гувера став його серйозний прорахунок — 1930 року він підписав Закон про тарифи Смута-Гоулі всупереч порадам понад 1.000 економістів. Цей закон різко підвищив мита на імпорт, а відтак спровокував торговельну війну і фактично задушив міжнародну торгівлю та поглибив світову економічну депресію.

У 1932 році, намагаючись збалансувати бюджет, президент підписав закон про підвищення податків — і це ще більше вдарило по бізнесу. Того ж року, під час передвиборчої кампанії, Гувер чітко сформулював цей вибір як боротьбу між американською системою та Новим курсом його опонента Франкліна Делано Рузвельта — мовляв, цей курс її зруйнує. Але американці хотіли хліба, а не складних пояснень, і вдруге Гувера не обрали.

Вигнання і другий шанс

Приголомшлива поразка на виборах від Рузвельта перетворила Гувера на вигнанця у власній країні. Упродовж наступного десятиліття він був одним із найзапекліших критиків Нового курсу, який вважав кроком до фашизму та небезпечної централізації влади. Але навряд чи це шкодило новому президенту: репутація Гувера була зруйнована, а його ім'я міцно асоціювалося з гучним провалом.

Здавалося, він так і увійде в історію як політик-невдаха, проте після Другої світової війни його колишній політичний опонент президент-демократ Гаррі Трумен звернувся до Гувера по допомогу. Відкинувши партійні розбіжності, у 1946 році Трумен попросив його очолити місію з оцінки продовольчих потреб у зруйнованій війною Європі, а також призначив головою двопартійної Комісії з організації виконавчої гілки влади, яка стала відомою як Комісія Гувера.

Пізніше, у 1953 році, інший американський президент Дуайт Ейзенхауер доручив йому очолити другу таку комісію. Гувер знову став тим, ким був до президентства, — шанованим майстром-адміністратором, експертом, чиї знання були потрібні країні.

Авторитет Гувера мав уплив на політику США аж до його глибокої старості. Він помер у Нью-Йорку 1964 року у 90-річному віці. Останні два роки свого життя 31-й президент боровся з онкологією.