Дим над путінським Давосом. Чому це початок кінця

«Через участь таких поважних гостей і важливість самого заходу ми не могли його проігнорувати… — і терміново вилетіли до Санкт-Петербурга».

Петербурзький міжнародний економічний форум, який традиційно проводить Володимир Путін, завжди збирає учасників із десятків країн світу. Сам російський президент незмінно виступає з ключовою промовою, а на майданчику форуму виступають й інші глави держав.

Цього року серед високопоставлених гостей був представник керівництва Китаю, проте не голова КНР Сі Цзіньпін. Почесним гостем став також міністр енергетики Саудівської Аравії, принц Абдулазіз бен Салман Аль Сауд. Незважаючи на війну, на форум прибули й делегати з Європи та США. Серед них, що не дивно, опинився колишній канцлер Німеччини Ґерхард Шредер — давній соратник і союзник Путіна, якого критики називають його близьким політичним партнером.

Для Путіна це стало найгучнішим і найпринизливішим провалом

Атака на місто, у якому народився Путін, стала демонстрацією того, що жоден регіон Росії не може вважатися безпечним — як для росіян, так і для зовнішнього світу. «Це був черговий удар у серце путінської псевдо-Росії, що сигналізує про необхідність зміни режиму», — зазначив один із коментаторів.

BBC, зі свого боку, повідомили про те, що «на не верифікованих відео, опублікованих у соцмережах українськими військовими, видно, як безпілотники летять до пришвартованих (у Санкт-Петербурзі) військових кораблів; запис обривається просто перед моментом удару». Водночас командувач Сил безпілотних систем України Роберт [Мадяр] Бровді заявив у Telegram, що корвет «Бойкий» було успішно уражено.

Для Путіна це стало найгучнішим і найпринизливішим провалом відтоді, як Київ почав завдавати ударів по території Росії. Додатково до всього, Україна цілковито відбила весняний наступ російських військ. Втрати РФ стрімко зростають, а просування армії повністю застопорилося. Не дивно, що після вторгнення в Україну 2022 року присутність західних країн і корпорацій на форумі неухильно, від року до року, знижувалася. Утім, як і статус самих гостей. Невелика американська делегація цього разу все ж приїхала, але очолювала її людина, яка курує проєкт бальної зали для Дональда Трампа в Білому домі.

Українське рішення перенести війну на територію Росії може і не призвести до зміни режиму серед заляканого населення, однак воно знаменує початок кінця цієї війни. Зрештою, саме можливе банкрутство Росії може поставити крапку в цій війні, і такий сценарій видається дедалі ймовірнішим.

Щодня українські ракети і безпілотники знищують російські нафтові та промислові об'єкти, скорочуючи доходи країни від експорту енергоносіїв. Видобуток нафти і природного газу впав приблизно до половини довоєнного рівня, а всередині Росії вже введено нормування.

Усе це, а також багатотижневі перебої з інтернетом, дедалі наочніше показують росіянам ціну війни, розв’язаної їхнім лідером. Так, наприклад, у Криму зараз відчутна нестача бензину, а отже, тисячам росіян, які традиційно щоліта проводять там відпустку, доведеться шукати інші варіанти відпочинку.

Тривожні настрої наростають і всередині Кремля. Хоча до подібних повідомлень завжди варто ставитися з обережністю, джерела, що заслуговують на довіру, стверджують, що Путіну вже доповіли: війна обходиться країні занадто дорого — надмірні військові витрати різко збільшили дефіцит бюджету, а економічне зростання фактично зійшло нанівець. Але він вважає за краще не помічати цих попереджень, не бажає урізати військове фінансування і продовжує наполягати на повному захопленні східної частини Донецької області України, хоча його війська загрузли там і зазнають важких втрат.

А ось у Києві відбувається зворотний процес: поки російські резерви виснажуються, ресурси України збільшуються. Київ готується отримати десятки мільярдів євро додаткової допомоги від ЄС, а європейські країни продовжують фінансувати постачання американських озброєнь українській армії.

Тим часом останніми тижнями Москва змінила тактику, розгорнувши рекордну хвилю ударів по українських містах і цивільній інфраструктурі. За даними Associated Press, у травні Україна зазнала приблизно 8150 дальніх атак безпілотників — на 24% більше, ніж у квітні. Як припускає міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, цей зсув можна пояснити тим, що у Росії вичерпуються можливості на полі бою. Тому Кремль сподівається виснажити країну та її населення.

На цьому тлі Україна знову звертається до Європи та США з проханням посилити постачання систем ППО. «Європі необхідна власна протибалістична оборона, щоб цю війну нарешті можна було завершити, — написав Володимир Зеленський. — І допомога Сполучених Штатів у постачанні ракет для комплексів Patriot є необхідною».

Однак останнім часом увага США змістилася в бік Ірану, і дипломатичні зусилля, спрямовані на завершення війни в Україні, фактично відійшли на другий план. Не краще йдуть справи і в Європі: лідерам не вдається виробити єдину позицію та ініціювати переговори з Путіним. Тож Кремль не відчуває тиску, який змусив би його сісти за стіл переговорів.

Російські генерали продовжують переконувати керівництво в успіхах на фронті, тож про компроміси чи визнання втрат не йдеться. Натомість, судячи з усього, у конфлікт намагаються втягнути Білорусь. Однак Україна вже зміцнила свій північний кордон на випадок можливої ескалації та визначила сотні потенційних цілей на території Білорусі.

Журнал The Economist нещодавно припустив, що успіхи України на полі бою мають спонукати Європу негайно відновити переговорний процес. «Ми не проти переговорів, якщо вони реальні, — заявив міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна. — Але зараз поки немає про що говорити». На тлі посилення російських ударів по українських містах і фактичного перекладання США відповідальності за російсько-український конфлікт на Європу така позиція викликає подив.

Тим часом європейські країни намагаються налагодити переговорний процес і визначити коло посередників. За словами одного французького дипломата, «це вже, без жодних сумнівів, війна Європи — тепер питання в тому, чи зможе вона стати і її миром».

Очевидно, Київ налаштований на тривалішу війну, а не на компромісну угоду. Він щорічно інвестує десятки мільярдів доларів у внутрішнє виробництво озброєнь і перетворює свій військово-промисловий комплекс на прибутковий експортний сектор.

Наразі вже близько двох десятків країн мають з Україною безпекові угоди, а Київ також зміцнює ділові зв’язки з Німеччиною, Нідерландами, Великою Британією та країнами Північної Європи, формуючи на континенті значущий військово-промисловий кластер. Крім того, Європа стрімко переозброюється і прагне позбутися залежності від США в оборонних технологіях.

Згідно з російським опитуванням, що заслуговує на довіру, від 62% до 67% росіян виступають за мирні переговори, а не за продовження воєнних дій. Є й інші ознаки втоми суспільства від тривалого конфлікту. Так, один московський кореспондент зазначив, що представники кремлівських еліт називають те, що відбувається, уже не «нашою війною», а «війною Путіна», що свідчить про помітне дистанціювання від диктатора.

На міжнародній арені Росія опиняється у дедалі більшій ізоляції. Її традиційні партнери, як-от Іран, Венесуела і Куба, самі стикаються із серйозними проблемами, тоді як Китай та інші країни воліють триматися осторонь і не поспішають виступати на захист путінської геноцидної війни.

На сьогоднішній день війна вже принесла Путіну результати, протилежні очікуваним: послабила його армію і зміцнила єдність Заходу. Разом із неймовірною стійкістю України це, імовірно, зрештою і може стати причиною його поразки.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Даян Френсіс. Републікація повної версії тексту заборонена.

Уперше надруковано на dianefrancis.substack.com