«Арестович — махровий популіст». Цей геморой мають лікувати ті, хто його породив — команда Зеленського і Банкова — інтерв'ю з Рибачуком

— Я думаю, що цей геморой мають лікувати ті, хто його породили, — це команда Зеленського і вулиця Банкова. Тому що це дивовижно: вони з Люсі Арестовича зробили відомого коментатора. Причому він часто називає себе ексрадник президента, хоча він ніколи не був радником президента.

Є питання до [голови ОП] Єрмака, [радника голови ОП] Подоляка — до цих всіх геніїв комунікації, які породили це явище. Хоча було зрозуміло, що явище виходить з-під контролю. І коли вже пішли такі інформаційні провали за провалами, то мені було зрозуміло, що питання часу, коли Арестович розвернеться, бо він же [журналісту] Гордону говорив (я його цитую), що він завжди знав, що народжується для того, щоб керувати всесвітом, галактикою, і що він буде президентом.

Фрази на кшталт того, що в березні на нього молилося пів України… У моїй тусовці Арестович — це або пугало городнє… Ви кажете, він начитаний. У людини взагалі «життєвий досвід»: він же там і бойовий льотчик, і 33 виходи, і у розвідку, і на мінах підривався, у 20 років у Лондоні працював Джеймсом Бондом… Я не знаю, як цю всю ахінею можна сприймати критичним розумом. За спиною у людини немає жодного управлінського досвіду.

Про Зеленського можемо сказати, що він був одним з найуспішніших бізнесменів на терені Радянського Союзу, тобто є досвід певного управління — не державного, але є. Кожен український президент мав за плечима серйозний досвід, крім Зеленського. Були прем'єрами завжди люди, які ставали президентами, були депутатами, тобто мали досвід державного управління.

За спиною Арестовича немає нічого. Це флешка, в якій записано дуже багато слів. Такий собі штучний інтелект, який видає сентенції. Але при спробі серйозного аналізу (бо він дуже любить говорити про системні підходи) фахівці, які набралися терпіння і прочитали те, що він називає своєю програмою, просто плюються, бо це ніякий не системний підхід. Це якийсь симбіоз 1990-их, періоду, коли Арестович був Люсею і нинішній. Це взагалі забули. Ніякої програми [у нього] немає.

Є бажання і розуміння політтехнологічне: певний відсоток українців (я думаю, це близько 20%) може зараз про це не говорити, але це ті, які голосують завжди або за владу, або голосували за будь-якого проросійського кандидата. Це оці недобитки, об'їдки ОПЗЖ. І Арестович завжди загравав з цією публікою. Відома остання історія з таксистом, він намагається загравати з «хорошими русскими» в ефірах. Зокрема і з Фейгіним він багато часу проводив.

Тобто він чітко виводить себе у певну [електоральну] нішу. І я не знаю, наскільки він серйозно сподівається на президентство, але в мене відчуття, що він хоче зайняти цю нішу, яка завжди була в Україні, — таких пострадянських людей без критичного мислення, які мало в чому розбираються, але от «нравится человек», «правильные вещи называет», тому що називати правильні речі значно простіше, ніж давати відповіді на те, як з цими «вещами» боротися.

— До речі, досить велика аудиторія жіноча у нього. Може це спрацювати?

— Я взагалі не вірю в те, що українці колись оберуть отаке явище своїм президентом. Це неможливо.

— Чи ви пам’ятаєте, ким був Арестович до того, як повномасштабна війна зробила його зіркою YouTube?

— Я не пам’ятаю, він не був на моєму радарі. Неправда. У мене була історія особистісна. Я бував з ним на ефірах бізнес-каналів. Він начебто був з боку журналіста, але йому не потрібен був гість. Він сам ставив питання, сам відповідав, але в мене були з ним кілька ефірів.

Потім у мене була з ним цікава історія вже в часи Порошенка. Він працював на Порошенка, і як казали мої друзі, активно брав участь, щоб розкрутити кампанію, яка намагалася зробити з мене КДБіста. Там Ар'єв працював, Арестович. Я був дуже здивований, тому що ми з ним були знайомі.

Але виявляється, що він вважає себе великим розвідником, контррозвідником, що він (я повторюю його слова) в 20 з чимось років вже виконував завдання спецслужб у Лондоні. Я просто не знаю, як на це реагувати. Але ким він був, насправді ніхто не знає.

Це як якась хмарка, яка зберігає якусь інформацію, але цю хмарку не можна руками пощупати, не можна побачити в реальній ситуації. Але мені зрозуміло, що він завжди був по той бік барикад. Якщо я говорю про власний життєвий досвід: Помаранчева революція, студентський майдан, то він завжди був з того боку.

Він активний критик Помаранчевої революції, ви бачили його ефіри з Корчинським. Але він зараз натякає на те, що він тоді насправді з [російським пропагандистом] Дугіним вже був Джеймсом Бондом, він туди «внедрился».

Але він потрапляє в цю категорію жіночок, які на базарі кажуть «та ні, симпатичний мужчина, говорить правильні речі, подобається». Але він не потрапляє у ту категорію, яка визначає майбутнє, — це українська молодь, дуже поінформовані виборці, це публіка, яка має критичне мислення. І такі люди визначають майбутнє президента.

Але він має шанси зайняти проросійську нішу — пост ОПЗЖ, навіть після війни, за рахунок технологій. І я думаю, що для нього президентська кампанія — це спроба зайти в політику, він не має шансів виграти президентські вибори.

І не потрібно його порівнювати з Зеленським, бо з Зеленським було зрозуміло, що він прийшов до влади, тому що був колосальний запит на зміну політиків типу Порошенка, Тимошенко, Януковича, яких я знаю по сто років. І мені здавалося, що їхня епоха пройшла, а вони ніяк не сходили з політичного Олімпу, і досі хочуть у ньому зберегтися. І у Зеленського основний меседж був: «Уже нас нудить від цієї старої політики, скільки можна їх толерувати, я прийду до вас на один термін». Колосальний меседж, який зіграв визначну роль: «Мені не потрібна ця влада, я просто хочу бульдозером згорнути все це сміття і приготувати для вас, молодих українців, майданчик для побудови сучасної, модернової України, яка буде повністю відрізнятися від усього цього мотлоху, який ви бачите».

І у нього програма була без конкретики, але кожному вона щось обіцяла. І за рахунок впізнаваності, за рахунок того, що українців реально дістало те, що не тонуть наші старі політики, вони переходять з часів Кучми, Януковича, нічим ти їх не змиєш, він на цьому зіграв.

У Арестовича я не бачу жодної якоїсь теми, на якій би він міг розрахувати на новизну. Тому що він примудрився при всіх цих режимах благополучно обслуговувати владу. Він заробляв собі гроші, він забрехався повністю у версіях, ким він був. Немає чим чіпляти. Він нічим не зачепить молодь — ту молодь, яка зараз вперше буде голосувати, яка уважно слідкує за новинами. Вони його взагалі не знають.

Є в Україні спосіб дуже популярний: якщо ти хочеш піти в політику, розкрутитися, то ти маєш йти на президентські вибори, набратися політичного певного досвіду, сформувати партію і ввійти в парламент. І тоді вже далі можна намагатися рухатися в сторону президентства.

Хоча я дуже сподіваюся, що в нас, можливо, можуть бути останні президентські вибори. Я згоден з Зеленським, що потрібно повністю змінювати країну. І в країні має бути парламентсько-президентська республіка. Ми вже втомилися від того, що при кожному президентові виникають свої Єрмаки, Арестовичі — люди, яких ми не обирали, які починають собою потім заповнювати інформаційний простір, і не несуть жодної відповідальності.

Якщо партія заходить у парламент, то партія несе відповідальність. У парламенті партії можуть формувати уряд, вони за нього відповідають. При тій системі, яка є, коли у нас двоголовий кінь — одна голова спереду, друга ззаду: одна — на вулиці Банковій, друга — на Грушевського, — ми 30 з чимось років не можемо зробити ефективну систему управління. І зараз нам про це вже відверто говорять всі наші західні партнери.