Найближчими тижнями щось станеться. Як може змінитися лінія фронту

Щоб утримувати український корпус у Харківській області, більша частина якого, найімовірніше, зараз перебуває в режимі відпочинку і відновлення?

Загалом справи у росіян йдуть не дуже добре

Я дуже сподіваюся, що корпус «Хартія» скоро зможе помститися за все, що рашисти зробили з Харковом. Якби я був у складі української переговорної групи, коли почнуться мирні переговори, я б зажадав створення буферної зони в Бєлгороді під міжнародним контролем. Усі території від Шебекиного до Грайворона мають відійти Україні, якщо йтиметься про територіальні обміни. Москва отримує Крим, Донецьк і Луганськ, а Україна повертає всі інші вкрадені території та отримує Курськ, Бєлгород і Брянськ, щоб усе було справедливо.

Або ж Москва може визнати цілком законні кордони України станом на 1991 рік, відкликати свої війська і припинити війну. Це було б розумно — і зайняло б лише кілька днів. То хто ж насправді гальмує мир? Зазвичай ґвалтівнику не дозволяють повертатися до жертви кожної третьої неділі в ім'я «миру» — але саме це пропонує останній «план врегулювання» від штабу Трампа.

Ну тоді Франція, за логікою, мала вмовити Джорджа Вашингтона сто років тому стати губернатором-намісником Британії, чи не так?

Що по-справжньому лякає, то це кількість американців, які, схоже, особисто ототожнюють себе не тільки зі своєю країною (що цілком нормально), а й із нинішнім божевільним способом її управління.

Східний театр

Куп’янськ

У міру просування на схід до Куп’янська оркам нарешті вдалося знову домогтися певного прогресу в спробах відрізати місто. Ненабагато, але достатньо, щоб виникло питання: чому розташований тут український корпус не може стабілізувати цю ділянку фронту так само, як це нещодавно вдалося їхнім співвітчизникам під Покровськом?

Одне з можливих пояснень — у тому, що райони, позначені як контрольовані росіянами, насправді лише є зонами з високим ризиком засідок з боку дрібних груп, які намагаються закріпитися в цьому районі. Українці, можливо, знищують так багато орків, які переправляються через Оскол, що цей плацдарм фактично перетворився на зручну м’ясорубку.

Одним із непередбачених побічних ефектів системи, за якої ресурси розподіляються на основі набраних очок за підтверджені знищення дронамі, стало те, що деякі українські дрон-команди, схоже, навчилися набирати очки, «фармлячи» орків, які роблять дурниці. Геймери залишаються геймерами.

Проте, судячи з карт, Куп’янську тепер справді загрожує оточення — незалежно від того, наскільки ефективно билися українські захисники на схід від Оскола. Навіть кілька орків, що прорвалися, можуть призвести до серйозної зміни лінії фронту. Схоже, найближчими тижнями щось має статися.

Українські сили, втім, усе ще повністю контролюють головну залізничну лінію на Харків, що робить можливе проникнення рашистів на північні околиці міста менш небезпечним у короткостроковій перспективі. Але головне питання залишається незмінним: чи зможе противник зосередити достатню кількість піхоти на протилежному березі, щоб дійсно утримувати плацдарм, а не просто посилати туди на забій групи солдатів.

Лиман

Третій корпус України досить ефективно заморозив фронт біля Борової, і зараз росіяни, схоже, роблять основну ставку на район Лимана, а також — хоча і меншою мірою — на Сіверськ. Цього тижня росіяни домоглися видимого прогресу в районі Серебрянського лісництва і просунулися до Серебрянки на іншому березі Сіверського Дінця, тож прогноз Центру оборонних стратегій про те, що українцям незабаром доведеться відійти за Жеребець, виявився цілком точним.

Однак ніякого просування ворога ближче до Сіверська зафіксовано не було, а на північному фланзі плацдарму за Жеребцем Третій корпус провів потужну локальну контратаку, знищивши орківську роту в Новомихайлівці. З урахуванням того, що його підрозділи продовжують наполегливо триматися за розташований неподалік Рідкодуб, можна з упевненістю сказати: Третій корпус щонайменше проводить операцію зі стабілізації ситуації біля Жеребця — і, судячи з усього, вона зараз украй необхідна.

Щоб утримати Лиман, Ямпіль і Сіверськ, вкрай важливо не допустити прориву по лінії Жеребця. Ступінь укриттів, якими володіють орки в долині Сіверського Дінця, дозволяє їм повільно, але невблаганно просочуватися вперед — якщо, звісно, не зважати на людські втрати.

За повідомленнями, значна частина східної частини лісів між Ямполем і Кремінною вигоріла, тож українським операторам дронів, можливо, буде простіше «проріджувати» хвилі росіян, які наступають, до того, як вони доберуться до Жеребця.

Проте противник намагається переправитися через Жеребець у районі Торського і Зарічного — і якщо йому це вдасться, наявний північний плацдарм стане значно менш уразливим, а також відкриється шлях до подальшого просування вздовж Сіверського Дінця. Тож Третьому корпусу, схоже, доведеться діяти найближчим часом, якщо це і справді ворожий план. Їм протистоять 3-тя і 25-та загальновійськові армії, тож співвідношення сил не на їхню користь. Але якщо судити з їхнього іміджу, бути в меншості — це і є природне середовище Третьої штурмової бригади, яка і становить ядро Третього армійського корпусу.

Невеликий відступ для любителів покрокових стратегій 90-х — хто-небудь пам’ятає гру Panzer General? Це така гра, де ви створюєте армію і воюєте в ключових історичних битвах Другої світової, і саме завдяки їй я взагалі знаю щось про географію України, навіть якщо досі вчуся позбуватися русифікованих назв. Якщо ще ніхто не робить оновлену версію, але вже на українському матеріалі — хто-небудь, дайте мені грошей, я все організую. Український розробник ігор точно міг би непогано заробити за кордоном, якби випустив якісне оновлення на базі цієї концепції — щось у дусі більш сучасних Panzer Corps. Заодно можна було б навчити іноземних гравців і дати їм дізнатися дещо про реальний конфлікт, а не про той його сурогат, що миготить у новинах.

Ukraine Corps — звучить чудово. Мені подобаються справжні військові симуляції, але є щось особливе в цих простіших, так званих «пивних» стратегіях — вони часто найкраще передають суть завдань, що стоять на полі бою, включно з організацією та підготовкою.

Костянтинівка

Якби зараз була середина 2024 року, успіхи України під Сумами і Покровськом були б затьмарені небезпечним ривком орків до кордонів цього ключового опорного пункту в ланцюзі донбаських фортець. Але замість цього російські солдати все ще намагаються обійти українські лінії оборони на північних околицях Торецька, тож успішне захоплення Костянтинівки до кінця року виглядає малоймовірним.

Цього тижня росіяни не домоглися успіхів у районі Часова Яру, де, як здавалося, Москва готується до потужного удару з метою обійти Костянтинівку з півночі. Це все ще може статися — просто поки що не сталося. Зараз був би хороший момент, поки Україна все ще зачищає район Покровськ-Добропілля.

Єдине помітне просування проти української оборони відбулося в районі Білої Гори. Тут ворог знову намагається просуватися неглибокою долиною, яка, ймовірно, дещо обмежує дії українських дронів. Однак русло річки Наумиха утворює вдалу вирву, яку захисники можуть накривати вогнем з височин з обох боків — за умови, що в них є достатня кількість піхоти, щоб не дати ворогу обійти позиції та відкинути їх назад.

Якщо російським солдатам вдасться просунутися вгору цією долиною, пройти ланцюжок водосховищ і закріпитися в Костянтинівці, тоді в поєднанні з фронтальними атаками на українців з висот з обох боків міста, орки можуть опинитися біля воріт міста вже до кінця вересня. Якщо так — взимку він потенційно може впасти, хоча, повторюся, я в цьому сумніваюся. Найімовірніше, на нас чекає звичний цикл: хвилі інтенсивних атак на флангах — у Торецьку і Часовому Яру — з подальшим перемиканням на проміжні напрямки, а потім знову відкат до флангів.

Що ближче до міста, то дедалі обережніше доведеться діяти рашистам. Покровськ уже доводить, що взяти його фронтальною атакою або прямою інфільтрацією неможливо, а масштабний український контрнаступ із двох флангів не просто ймовырний, а, скоріш за все, і відбудеться, і при цьому буде успішним. Якщо Москві доведеться спішно перекидати резерви для утримання лінії під Покровськом, це може дати Україні шанс завдати раптового і потужного удару з Костянтинівки, який — можливо — дасть змогу повернути Бахмут і прорвати фронт орків аж до Лисичанська вздовж Сіверського Дінця.

У тій реальності, де Україна справді прагне закріпити якомога більше територій перед потенційними мирними переговорами, критично важливим стає створення рубежів, які можна ефективно утримувати та зміцнювати. Вихід на лінію дотику до 2022 року в районі Сіверського Дінця та відкидання ворога до Старобільська на Луганщині фактично нівелюють решту територіальних успіхів Москви та створять надійний, обороноздатний прикордонний бастіон.

Покровськ

Головний фокус Москви, як і раніше, залишається на Покровську, і спроби прорвати українську оборону знову набули форми двох щелеп, що змикаються. Загалом, справи у росіян йдуть не надто добре — особливо тепер, коли Україна почала масштабні контратаки.

Сектор Добропілля, імовірно, вважається тепер безпечним, навіть якщо на картах з відкритим доступом він ще не відображається як повністю зачищений. Україна обрала обережний, але ефективний підхід до ліквідації орків, які прорвалися через Казенний Торець на північ від Маяка: відсікла виступ біля основи, оточила групи, які намагалися просуватися на північ, і методично їх знищила.

Статичні карти просто не здатні передати інтенсивність цих боїв. За повідомленнями, орківське командування виявилося злегка здивоване тим, як далеко змогли зайти їхні групи проникнення, і витратило на день-два більше, ніж слід було, перш ніж підтримати їх повномасштабними штурмами для забезпечення шляхів постачання. До того моменту було вже пізно: українські підрозділи, що висунулися з Добропілля та Шахового, сформували нову лінію оборони й розгромили підкріплення, що підходили з півдня, в районі Маяка.

Противник, як і раніше, намагається накопичити сили в лісах між Маяком і Никанорівкою, щоб відновити наступ. Це може й трапитися, але складається враження, що спочатку орківська інфільтрація замислювалася скоріше як відволікаючий маневр, покликаний прикрити основний наступ у районі Родинського. Пізніше, побачивши несподіваний успіх, вони спробували цим скористатися — і помилилися.

79-та десантно-штурмова бригада з’явилася в регіоні після перепочинку на сумському фронті, де вона вела важкі бої вздовж Вовчої, на південний схід від Новопавлівки. Її завдання — зачистка орків, що залишилися в оточенні. При цьому поки неясно, чи перекинули сюди весь 1-й корпус, чи тільки виділили окрему групу в ролі «пожежної команди».

Це хороший привід нагадати, наскільки сильно змінилися тактичні моделі за останній рік-півтора. Обидві сторони активно використовують села і великі лісові масиви як притулки для військ, не зайнятих у бою. Підрозділи ротуються з цих укриттів до позицій у лісосмугах і в населених пунктах, причому щільність розміщення залежить від відстані до бази постачання та доступного прикриття.

Коли ділянка на карті з відкритим доступом змінює колір, це просто означає, що на ній стабільно більше бійців однієї сторони — або вони перебувають досить близько, щоб контролювати її. Зони, позначені як «оспорювані», насправді являють собою поля бою, де обидві сторони б’ються за окремі ділянки території, і часто неможливо точно сказати, хто має перевагу в конкретний момент.

Якщо ви хочете оцінити приблизні темпи просування росіян на тій чи іншій ділянці, подивіться, скільки прихованих територій поблизу перебуває під їхнім контролем і яка їхня площа. Там, де щільність таких зон вища в України, вона зазвичай зберігає ініціативу доти, доки росіяни не відтіснять її з частини цих позицій.

Картам бойових дій в Україні безумовно бракує додаткового шару, що показує щільність забудов і лісистих районів — оскільки саме вони формують своєрідний буфер завширшки близько 10 км, що стримує просування супротивника, допоки він не зможе обійти оборону з флангу. Це щось на кшталт топографічної карти, але з акцентом на потенційні напрямки, в які ворог з часом може «просочитися» природним шляхом.

Щільність населених пунктів у регіоні пояснює, чому наприкінці вихідних знову з’явилися повідомлення про локальні українські контратаки на південь від нього — уздовж Казенного Торця, на схід від Миколаївки. Близькість Мирнограда, великого передмістя Покровська, робить контрудар трасою Т-0504 у бік Костянтинівки не тільки стратегічно привабливим для України, а й украй небезпечним для орків, які просуваються до Покровська з тилу.

Російські командири тут серйозно підставилися в спробі нарешті оточити та взяти Покровськ — і надати Путіну хоч якийсь «законний» привід заявити про перемогу. Якщо в України є достатньо резервів, щоб реалізувати план, то у вересні передові частини півдюжини ворожих полків можуть бути просто знищені. Якщо ж українські частини зуміють «зайти за спину» орків, загроза оточення і Покровська, і Костянтинівки може бути знята — а перед ЗСУ відкриється шлях на Бахмут і далі до Лисичанська уздовж Сіверського Дінця.

Що за фінал був би для останньої «великої кампанії» Путіна! А тому — майже напевно цього не станеться. Але можливість залишається. Ще одна причина для Москви нервувати — або шанс для України, якщо орки цим не скористаються.

Схожа картина — і на іншому фланзі Покровська. Рашистські війська здійснили лобові атаки по всій південній дузі оборони — очевидно, щоб не дати Україні зірвати можливе відновлення наступу в районі Удачного і Котлиного. Українські сили були змушені трохи відійти в обох цих населених пунктах, але контроль над ними і над фронтом загалом вони не втратили.

Додамо до цього ще один несподіваний поворот: у районі Новопавлівки, на східній околиці плацдарму через річку Солона, підрозділи поки що не оголошеного корпусу, сформованого навколо елітної 72-ї механізованої бригади, звільнили кілька сіл. Це відволікаючий удар, тактична контратака — чи пролог до наступу вздовж південного берега Солоної, з метою обійти орків, які намагаються прорватися через Удачне і Котлине?

Завдання України на широкому Покровському фронті не видається складним за своєю суттю: необхідно дати логістичному вузлу перепочинок, скориставшись тим, що передові орківські частини розтягнуті та слабко забезпечуються — після того, як їх фактично підштовхнули до наступу з самого Донецька.

Основна заковика — в реалізації. Залишається відкритим питання, чи встигли росіяни створити ефективну оборону на зайнятих за останні кілька років територіях. Так само незрозуміло, наскільки наполегливо битимуться орківські підрозділи, що не входять до штурмових частин, якщо опиняться в оточенні.

Вовча

Ще більше українських контратак відбулося через річку Вовча, одразу за ділянкою фронту біля Новопавлівки, що, можливо, робить мій вибір використовувати Вовчу як розділову лінію між фронтами хибним. Подивимося. Незалежно від цього, 20-й армійський корпус, безумовно, створює враження, що план за останній місяць полягав у відступі на захід, щоб розтягнути орків, з подальшою контратакою.

У цьому районі засвітився підрозділ 67-ї механізованої бригади, що змушує замислитися: можливо, прорив української оборони під Добропіллям стався не через помилки самої 67-ї, а тому, що відбулося стандартне бойове ротаційне заміщення, і орки зуміли скористатися зміною бригад до того, як нова частина встигла зайняти позиції.

Один з офіцерів колишнього батальйону «Да Вінчі» в нещодавньому інтерв'ю доволі тонко пройшовся по Нацгвардії — а конкретно по бригаді «Рубіж», яка воює неподалік. Це може вказувати на те, що суть того, що сталося, — не до кінця провальна операція з боку супротивника, що вдало наклалася на зміну українського командування і погані погодні умови.

Таке трапляється. Важливим є те, чи буде в кінцевому підсумку забезпечено безпеку Покровська і чи буде кількість жертв прийнятною.

Поки що українські атаки в цьому секторі мають лише тактичний характер і, можливо, не переростуть у щось більше. Але позиція України тут змінилася саме тоді, коли, за теорією, захисник мав би провести запланований відступ. Перетворення простору між річками Мокрі Яли та Вовча на постійну зону бойових дій, імовірно, є ідеальним рішенням для цього фронту в короткостроковій перспективі, і частина цього рішення полягає в тому, щоб час від часу завдавати ударів по дальньому боці для того, щоб орки були змушені битися, щоб знову перетнути Мокрі Яли. Ще однією перевагою є зниження тиску на правий фланг Новопавлівського фронту.

На щастя, Київ, схоже, не налаштований утримувати кордон Дніпровського району за всяку ціну, вважаючи за краще покладатися на лісові масиви вздовж Вовчої, навіть якщо ворог зможе зайняти кілька дніпровських сіл. Відносно швидке просування московитів уздовж південної частини фронту останнім часом спростовує той факт, що та сама логіка, що діяла далі на північ, може бути застосована й тут: дати ворогові просунутися на деяку відстань, а потім використати це просування, щоб змусити його втрачати сили. Утримати просування ворога приблизно за десять кілометрів від Вовчої менш енергоємно, ніж підтримувати лінію вздовж кордону Дніпровського району для видимості. Особливо якщо реальна мета України — змусити орків залишити район Гуляйполя вразливим.

Так, я дійсно продовжую згадувати цей район, розраховуючи на те, що орки, які збирають розвіддані з цього блогу, відреагують на потенційний український контрнаступ або надто бурхливо, або, навпаки, занадто слабо. У будь-якому разі, українські спостерігачі зможуть витягти з цього сигнали. Хоча і відсутність реакції - теж свого роду реакція.

Сила наукового підходу в тому, що, виявляючи у противника кілька вразливостей, ти автоматично руйнуєш ілюзію його всесильності.

Якби Путін справді мав хоч частину тієї влади, яку він імітує, він би діяв інакше і набагато рішучіше. Я розумію, що подекуди виглядаю як фанат України, але багато хто з тих, хто зараз читає мої тексти, не простежував еволюцію моїх поглядів. Насправді, мій підхід не змінювався — змінилася Україна. Вона стабільно демонструє, що справляється з важливими завданнями і досягає ключових показників ефективності, якщо говорити в термінах корпорацій.

Для мене це свідчення того, що українці почали застосовувати елементи системної науки і теорії, а вона диктує певні моделі поведінки.

Коли на кону — саме виживання, немає права на помилку. Ілюзії вбивають. Наука — це перший крок на шляху до порятунку.

І до загибелі — але вирішуймо екзистенційні завдання по одному, а не всі відразу.

Південний театр

Москва дуже хотіла б, щоб світ повірив у її здатність провести серйозні наступальні операції на Запоріжжі та на протилежному березі Дніпра. І, можливо, вона дійсно здатна на це: ми обов’язково побачимо це в жовтні, коли погіршення погодних умов на півночі, очевидно, дасть змогу вивільнити резерви для бойових дій на півдні.

Але перехід Дніпра росіянами буде рівносильний самогубству для 99% орків, які беруть участь у цьому. Найкраще, на що може сподіватися Москва, — це захоплення одного або кількох болотистих островів у нижній течії Дніпра. Безладні вбивства мирних жителів, які щодня практикують у Херсоні орківські оператори дронів, на цьому тлі виглядають майже більш раціонально.

Достатньо, щоб Путін міг хоч трохи просунути свою риторику про те, що він все-таки коли-небудь візьме весь Херсон. Але зовсім недостатньо для того, щоб дійсно цього домогтися. Те, що щось виглядає нерозумно, зовсім не означає, що ворог не спробує це зробити — згадайте хоча б російський марш на Київ у лютому 2022-го. Або, принаймні, цілий місяць боїв після того, як стало зрозуміло: одного лише ефекту несподіванки недостатньо, щоб десантники з Гостомеля дісталися до Банкової. Історія запам’ятає цей епічний провал назавжди. А також те, як Путін потягнув свою країну в прірву тільки тому, що не міг змиритися з думкою про власну поразку. До 2023 року було вже занадто пізно змінювати курс.

Ситуація в Запоріжжі за своєю природою куди небезпечніша, оскільки Москва може просуватися вгору східним берегом у бік райцентру, не переходячи весь Дніпро. Проте оркам все одно доводиться долати досить глибокі яри, ведучи бій з українськими силами, які з кожним кроком назад наближаються до власної бази постачання — а вона тут немаленька.

Якщо і є ділянка фронту, де українська авіація майже завжди може забезпечити підтримку впродовж кількох годин — то це саме вона.

У ці дні Москва намагатиметься просуватися скрізь, де тільки можливо, щоб зберегти ілюзію своєї величі та непереможності. Однак за цими зусиллями ховається щось більше. Оріхів становить серйозну загрозу для московського контролю над Токмаком і Мелітополем, оскільки, як і Гуляйполе далі на схід, є відносно великим населеним пунктом, розташованим посеред великого відкритого степу. Це територія, придатна для використання дронів, що є однією з причин, через яку Москва протягом кількох років уникала занадто активних бойових дій на півдні.

Наступ Москви на півдні спрямований на очищення міських районів. Щоб справді загрожувати Запоріжжю, Оріхів має впасти. Ймовірно, Москва сподівається захопити Степногірськ, а потім почати витісняти українські війська з позицій на захід від Оріхова. Ще один корпус, що зароджується, мабуть, складається з 65-ї, 110-ї, 118-ї та 159-ї механізованих бригад, а також 128-ї гірської штурмової бригади, 128-ї важкої механізованої бригади, 210-го штурмового полку і 11-ї та 27-ї бригад Національної гвардії, охоплює простір між старим руслом Дніпра і Гуляйполем. Поки що він довів свою високу ефективність.

Як я думаю, саме дрони 65-го механізованого батальйону «Роніни» (мені подобається японський вплив), зняли чудові кадри палаючого потяга з паливом на залізничній лінії за 40 кілометрів на південь від Оріхова. Спасибі, хлопці (слово «хлопці» в моєму регіоні є гендерно-нейтральним, або, принаймні, я налаштований зробити його таким), за те, що довели, що для перерізання логістики орків на півдні може навіть не знадобитися фізичне просування до залізничної лінії!

Уявіть, якби у 2023 році Україна змогла б розширити сіру зону до Токмака! Цей блог було б закінчено вже давно. Як Роніни виконали місію, незрозуміло, але, враховуючи, що вони також атакували РЕБ іншого поїзда на іншій ділянці лінії, я схильний думати, що вони використовують материнські дрони-носії.

Ці дрони-носії несуть із собою два і більше FPV-дрони, які вони скидають, поки носій все ще отримує сигнал від пульта управління. Носій може навіть автономно долітати до точки скидання та баражувати там після випуску ударних дронів. Після цього він функціонує як ретранслятор сигналу, знижуючи вплив радіоперешкод і радіогоризонту. Операторам доводиться звикати до невеликого збільшення затримки сигналу, але, схоже, це зовсім не заважає їм працювати.

Завдяки цьому і кінцевому наведенню (terminal homing), забезпеченому якісною ШІ-підготовкою, українські ударні команди дронів зможуть підтримувати майже безперервне патрулювання в глибокому тилу противника. Швидкі й точні удари по цілях у міру їх виявлення на оперативній глибині можуть справити на орків такий самий ефект, який 1944 року справили на німців союзні винищувачі-бомбардувальники, що заполонили Францію. Знаменитий Роммель ледь не загинув від одного з таких нальотів дорогою до штабу. Усі німецькі логістичні та військові переміщення мали відбуватися вночі і навіть тоді ускладнювалися через велику кількість зруйнованих мостів, тож німці були змушені відступати через Францію так само швидко, як і завоювали її чотири роки тому.

На щастя, в орків немає нікого, хто хоча б віддалено нагадував Роммеля. Мені здається, у них вкрай мало шансів організувати виразну відповідь, якщо ця технологія буде масштабуватися. Дрони-перехоплювачі стануть ще більш актуальними, коли з’явиться необхідність зупиняти дрони-носії ще до їхнього запуску. Незабаром у бій вступлять і носії для перехоплювачів. У короткостроковій перспективі найважливішим застосуванням систем штучного інтелекту буде просто управління всіма елементами системи, даючи змогу операторові дрона перемикатися між членами рою та змушуючи ШІ змушувати інші елементи працювати навколо основного.

Текст публікується з дозволу автора. Уперше надруковано на substack.com

Переклад NV